В житті завжди є місце для дива. У кожного і щодня…

Це було в моєму минулому телевізійному житті. Знімальна група «Студії-Плюс» готувала сюжети про систему освіти в Ізраїлі для програми, що виходила на Першому національному. Відпрацювали день в Єрусалимі,  а потім «туристично» походили біля Стіни Плачу, побули у Храмі Воскресіння Христового, пройшлися вузенькими вулицями – Хресною дорогою Спасителя.  Лишалося трохи часу і водій, колишній одесит, запропонував заїхати на гору Оливну.  Ось трохи гуцикнуло, так, ніби щось перескочили. І справді,  Кедрон лишився позаду. Дорога  пішла вгору, а нам назустріч побігли розламисті невисокі дерева… Аж раптом бусик гуркнув, чмихнув і… закляк.

– Думав, бензину вистачить,.. – виправдовувався водій. – Але я швидко…

І побіг, поторохтів каністрою до найближчої заправки. А ми лишилися з Гетсиманським садом. Я блукав між оливами, торкався стовбурів, які холодив вечір. Темрява насувалася швидко. Внизу, наче піді мною, лежало  Вічне місто. Здалеку древні мури здавалися різьбленими,  жовті плями від ліхтарів і темні квадрати будівель намалювали картину неспокою. Звідти долітав приглушений гамір. А над містом, здається, на рівні з тобою,  низько відблискував місяць.

І тиша в Гетсиманському саду. У нас про таку кажуть: аж дзвенить. А тут – заколисує, умиротворює. Ні вітерцю, ні шелесту. Мовчать дерева і кущі важким, чорно-зеленим листям. Навіщось зірвав кілька дрібних листочків і поклав до свого записника. Так, ніби торкнувся чогось потаємного і незрозумілого, ніби поклав щось у серце. Дивний тривожний спокій огорнув, стиснув в обіймах. І раптом здалося, що між деревами я не сам, що Бог в мені і навколо мене! Відчуття  було таким сильним, що захотілося перейти гущавину: Він там. Ось  підійду, а Він перерве молитву і скаже: «Не спіть!»

–  Ну що, не заснули?

То водій повернувся з каністрою бензину. Але ж поруч не лише водій, тут ще Хтось…

Листочки з мого журналістського блокнота десь давно загубилися, а відчуття присутності Його – лишилося. Майже фізичне відчуття  і досі то стихає, то огортає сильніше.

Великий лікар і учений Микола Амосов говорив буквально так. Бога немає, але люди в Нього вірять, живуть за Його заповідями, освячують Ним своє життя, малюють Його портрети і ліплять скульптури. А тому Бог є, Він став реальністю!

А з іншого боку,  коли ми муруємо дім чи ростимо сад, хіба то лише наша робота? На цеглу пішла глина. Для дерева потрібні вода і сонце, до творення яких ми не доклали ні рук, ні серця. Задумайтеся над цим, коли раптом щось штовхатиме вас на зле. На гріх.  Бог має бути скрізь. Він має залишитися після нас, як і був до цього.

Як глина і сонце.

Життя переповнене дивами. Треба навчитися їх помічати і приймати.

Але найголовніше – навчімося дива творити і повертати!