Це силовий трансформатор, він працював на одній із наших теплових електростанцій.
Тепер його мертві рештки виставлено на столичному Подолі, поряд з Києво-Могилянською академією.
Убивча символіка.

Стали супроти дві пам’ятки. Та, що ошую, матеріальна – московського варварства зразка ХХІ століття. А одесную – пам’ятка духовності, Братська колегія Петра Могили, яка 4 сотні літ тому осяяла світлом науки і знання Європу, ще до першої документальної згадки про чортоявлення «Московского государства». А потім це світло рвали й крали хамські нащадки тих, хто лизав копита коней ординських ханів, канючачи ярлик на «московскоє княженіє». На болотах, тим «государям», які святобливо носили тюбетейку Хана Узбека під виглядом шапки Мономаха, які животіли в неуцтві, брехні, варварстві, розпусті і звірстві, треба були вчені люди. Хіба хочеш – мусиш, раз «царствуєш-повєлєваеш» в оточенні «стран нєзнаємих, діковєнних».

І вчених київських братчиків рекрутували в московію, олюднювать освітою царят – «розпинателів народних, грядущих тиранів».

Наших катюг.

Або, як сумно-іронічно завважив Євген Маланюк, готувати «поразку Полтави й “культуру” Петербургу».

…Оця мертва груда металу, яка ще недавно теж несла людям світло, – монумент істинної вдячності «просвєщоннага народа» Ломоносова, Пушкіна, Карамзіна, Бєлінского, Толстого, Горького етцетера своїм щирим просвітителям.

Таких жахітливих незагойних знаків московської «вдячності» на тілі нашої України – «тьми і тьми». Якби знайти неозорий простір, куди зібрати всі матеріальні свідчення російського варварства, –  неминуче перехнябило б земну вісь.