Тут вам найперше розкажуть про вінчання у костелі Святої Варвари класика французької літератури Оноре де Бальзака з місцевою красунею, поміщицею Евеліною Ганською. На виході з костелу старий бердичівський кравець поцікавився у знатного француза, де мсьє пошив свій сюртук. Почувши у відповідь, що в Парижі і уточнивши до нього відстань, кравець щиро здивувався:  «Ти диви, так далеко від Бердичева, а шиють дуже пристойно». Зрозуміло, що  Бердичівську швейну фабрику тут також згадують у переліку найдостойніших міських пам’яток… 

Коли частина земель Київської Русі опинилася під владою Литви, південна місцина житомирського Полісся перейшла до місцевого володаря Бердича. Він заснував хутір, який стали називати Бердичів. За іншою легендою тут жили племена берендеїв-бердичів, від яких і походить назва давнього поселення.

Стоїть місто на річці Гнилоп’ять: її живлять заболочені струмочки. Але вам розкажуть, що колись неймовірної краси донька польського шляхтича випадково порізала у річні п’яту. Рана довго не гоїлася…

Монастир з річки Гнилоп`яті

Документально Бердичів згадується 1320 року, коли довколишні землі Великий князь Гедимін подарував знатній родині Тишкевичів. Але офіційним роком його заснування вважається 1546-й. Архітектурного розквіту зазнав у часи Речі Посполитої. Проте статус міста отримав у грудні 1845 року від російського царя, ставши повітовим центром.

Міську перлину, монастир Кармелітів Босих заклав його  воєвода і генеральний староста київського краю Януш Тишкевич після свого звільнення з татарського полону.Мешканці й досі називають її «крєпость», бо монастир слугував оборонною фортецею.

Костел святої Варвари

У центрі міста вабить прохолодою невеликий парк відпочинку з атракціонами.

Поблизу – Свято-Миколаївський собор, збудований  1908 року в необароковому  стилі. У місті, де мешкає менше 80 тисяч населення, діють п’ятнадцять культових споруд, зокрема три синагоги. Раніше Бердичів ще називали «найбільшим єврейським містом України». Про це нагадують типові будиночки, що збереглися з позаминулого століття і кіркут – великий єврейський цвинтар.  Посеред нього мавзолей рабина-цадика Леві Іцхака – одного найшанованіших єврейських праведників.

Бердичів зберіг свій історичний колорит, але це цілком сучасне місто – з театрами, музеями, ресторанами, парками, пішохідними зонами й розвагами.

І треба добре походити старенькими вулицями у пошуках того Бердичева,  який залишився у спогадах мсьє Бальзака: «Тут з подивом побачив я будиночки, що танцювали польку, тобто сильно похилені, один праворуч, другий ліворуч, третій вперед, деякі знівечені, багато їх було меншого розміру, ніж наші ярмаркові балагани,…нарешті я побачив справжній степ, бо Україна починається у Бердичеві. Все, що я бачив до цього, нічого не варте… Тут починається український чорнозем…»