Війна – це, коли усе, що здавалося надійним і зрозумілим, стає нестабільним і непередбачуваним. Коли кожен день приносить нові випробуванням на витривалість, а ті речі, які ми не помічали раніше, набувають особливої цінності. І саме тоді, в темряві, коли світ навколо рушиться, приходить справжній урок. Урок вдячності.

Я не могла уявити, що вдячність стане моєю силою, коли навколо – біль, розруха і страх. Я не знала, як багато можна цінувати, поки не почала втрачати. Я дякую долі за те, що маю сьогодні – за своїх рідних, які залишились живими, за кожен спільний момент, навіть коли ми сидимо в підвалі і чуємо відлуння вибухів. Дякую за кожен ранок, коли ми прокидаємося, а не застаємо розрухи навколо.

Мені здається, що я більше ніколи не буду сприймати звичайний день, як належне. Вдячність стала для мене більше, ніж просто слова. Це внутрішня сила, яка допомагає переживати найтемніші миті. Я дякую за підтримку своїх близьких –  за те, як ми допомагаємо одна одній, навіть коли всі зусилля здаються марними. Я дякую за надію, яку дають прості речі: тепла їжа, безпечний куток, де можна сховатися від холоду.

Я вдячна волонтерам, які не зупиняються, які ризикують своїм життям, щоб доставити необхідне до найгарячіших точок. Вдячна тим, хто бореться, і тим, хто не здався, хто навіть у найскладніші часи знаходить сили підтримати інших.

І найголовніше – я вдячна за свою здатність любити, за тих людей, яких я зустріла на своєму шляху. Я вдячна за те, що, попри всі втрати, ми зберігаємо те, що не можна забрати: нашу душу, нашу єдність, нашу здатність залишатися людьми, навіть в умовах, де людяність стає найбільшим досягненням.

Урок вдячності я отримала через біль. І хоча я не вибрала цей урок, я знаю одне – доки ми здатні дякувати, ми – живі. І це найбільше благословення в світі.