Цьогорічний Міжнародний «Книжковий Арсенал» уже став історією. Прекрасною з огляду на сотні учасників і справжнє велелюддя відвідувачів, на десятки яскравих локацій і незабутніх творчих зустрічей, автограф-сесій, дискусійних майданчиків, круглих столів і лекцій. І море книжковиї новинок з усіх усюд України, від видавців близького і далекого зарубіжжя.   

Вистоявши довжелезну чергу до входу, ще на гамірному подвір’ї «Мистецького Арсеналу», помічаю спільноту. Дуже різних, геть незнайомих людей об’єднує щось посутнє. Те що, хтось бережливо несе в руках, а хтось у цілому оберемку.  І це щось – її величність Книжка. Новісінька, що аж пахтить ароматом друкарської фарби, свіжого паперу і клею. Яка ріднить ці розмаїті обличчя одухотворенням і щастям.

А на сцені таланти завзято відкривають себе, читають сотворене, сподіваючись донести оте «своє, сокровенне»…

Прхопивши рекламні проспекти і буклети, прямую далі під міцні прохолодні арсенальні склепіння. Обабіч довжелезного проходу – безліч стендів, книжкових розкладок видавництв, знаних і маловідомих, бувалих і початкуючих. А люду –  як на справжньому ярмарку. І захоплення гідний, справді вражаючий наплив молоді, котра вибирає, купує чи просто приглядається до томів і томиків. Є, отже, потужний інтелектуально-духовний потенціал, який любить, цінує рідну книгу, а це означає: розправляємо плечі для життя, щоб не лихо носити, а «і рости і діяти».  

А от і перша моя покупка: «Щоденник книгаря» Шона Бейзелла.

Яке неповторне почуття: купуєш одну книжку, а тут-таки хочеться придбати ще десять.

І водночас нестримно тягне до бічної зали, послухати лектора, бо точно знаєш, що після того в тебе відкриється читацьке «друге дихання», якого вистачить аж до відвідин наступного «Книжкового Арсеналу» –  рівно через рік. Але ж у цій духовній зброярні (а хто заперечить, що книга не зброя?), хіба ж така наснажуюча лекція одна? І доля знову зводить з Бейзеллом – встигла на початок дискусії «День з життя книгаря: як живуть українські книгарні». Саме з нагоди виходу книжки «Щоденник книгаря».

Розмаїття аудиторії вражало: студенти, мами з дітьми, літні люди… Модератор представляє учасників дискусії: Наргіз, Роман, і дві Наталі – власники книжкових крамниць з різних міст України.

В кожного з них – свій шлях та досвід. Романа ще шість років тому гаряче запевняли: вже ніхто не читає! Знайомі не розуміли, навіщо той береться за такий неприбутковий бізнес. Звісно, це на Книжному форумі здається, що геть усі довкола читають. А насправді це не так. Проте Роман наполегливо популяризує читання, бо не розуміє, як нації без цього розвиватися. А тому намагається підтримувати тих, хто цікавиться книгарництом.

Коли Наргіз відкривала свій магазин у знаному осередку видавничої справи – Харкові, всі книгарні міста можна було перерахувати на пальцях однієї руки. А спеціалізованих дитячих не було й поготів. Тому заповзялася відкрити магазин-клуб, в якому і мамам і дітям було б комфортно. Як наголошує Наргіз, найголовніше – відкрити крамницю в правильному місці. Це тільки так здається, що в книгарнях товар не першої необхідності, Адже ж не їжа, не вода? Не їжа, але годує. Не вода, але напуває. Розум годує, душу напуває. От що таке книжка!

Як створила локацію, де людям приємно у затишній атмосфері зустрічатися, спілкуватися, – повідала Наталя. На кожне свято сходяться цілими родинами, дарують одне одному книжки, обговорюють новинки, смакують десерти та каву. Наталя аж розчулилася, розповідаючи історії своїх відвідувачів.

А її тезка зізналася: займатися книжками вирішила неочікувано для себе. «Кайфувала» більше від споглядання книжок, ніж від читання. Сама з Дніпра і українських книжок не знала, аж поки не грянула Революція Гідності. Отоді, коли побачила море людей, готових покласти життя за свободу, власну країну, усвідомила: не варто чекати допомоги звідкись, щоб будувати свою омріяну країну. І задля цього є велика духовна сила – українська мова, яка має об’єднати народ.

– Українська книга, сторінка за сторінкою, нас змінює, – наголошує Наталя.

 Її шлях успіху – від сторінки у фейсбуці, онлайн-магазину до крамниці в середмісті столиці. Мріє зробити з українців, котрі все ще читають російською, активних шанувальників українськомовної книжки. Каже, що розташування магазину – це якраз не головне для успіху. Переконує:

– Промоція – ось наше все. Маємо клієнта за руку привести до книгарні, показати: ми його любимо і чекаємо на нього.

Втім була одна порада книготорговцям-початківцям, яку дружно підтримали всі учасники цієї дискусії.  Проста і щира: починайте справу прямо сьогодні.