«Тоді дівка пишна, як заміж вийшла». Справіку в народі нашому шанують чи не найголовніший, найбагатший на мелос і найколоритніший обряд – весілля. Символічно, що саме тепер, осінньої пори весіль, Національний заповідник «Софія Київська» відкрив виставку шлюбних традицій та обрядів «Кохайтеся, чорнобриві…» У залах галереї «Хлібна» представив експонати фондової колекції Національний музей народної архітектури та побуту України.

З першої зали поринаємо в колорит сільських вечорниць. На цей неодмінний народний ритуал у достоту тривалому знайомстві-залицянні перед сватанням, молодь сходилася, коли кінчала денну роботу, а найчастіше – пізньої осені та взимку. Багаті вишитими, гаптованими, тканими узорами рушники з цієї експозиції засвідчують, як на буденні вечорниці збиралося у просторій сільській хаті парубоцтво та дівоцтво, і кожна дівчина готувала собі весільний посаг: вишивали, шили, пряли. А парубки майстрували, але більше сипали жартами, розповідали історії, казки і кожен крадькома видивлявся свою – проворну, роботящу суджену… Експонати виставки зберігають історію своєрідного «трудового виховання» у час вечорниць: прядиво, нитки, куделя, прядка, дерев’яні спиці для в’язання…

А тут парубоцьке празникове вбрання кінця ХІХ – І половини ХХ століття з-під Іванкова, що на Київщини. Викликає захоплення майстерно оздоблений вишивкою, ткацтвом святковий жіночий однострій з Вишгорода та Переяслава.

Поряд в експозиції – різноманітні музичні інструменти: гармонь, цимбали, сопілки, бугай, тилинка. Під їхні мелодії у виконанні найнятих музик вечорниці озивалися запальними танцями.

А народні картини славетних художників Марії Примаченко, Михайла Онацького, Ганни Ісаєвої-Шаповал, Катерини Машковської-Кайдаш, Федора Панка віддзеркалюють різні етапи нашого багатющого весільного обряду. Додають святкових емоцій і старі весільні світлини: осяяні обличчя, врочисті миті, коли «вся родинонька зійшлась»…

Важливим атрибутом весільного обряду є сватання. Справжній народний театр, з урочистим монологом старости про «мисливців, що натрапили на слід куниці». На стінах виставкової зали розпростерли крила весільні рушники: ними перев’язували руки молодят після згоди дівчини та її батьків на шлюб.

А що то за диво наше традиційне весільне вбрання! Багатющо вишита сорочка, довга рясна плісова спідниця, корсетка, рушники. Саме у це вбиралася наречена, аби з дружками ходити селом – запрошувати гостей «на хліб-сіль, на весілля».

Виставка представила унікальне розмаїття весільної випічки: коровай, шишки, калач, лежінь, курінь, кужіль, щітка, голуб…. Ці та інші вироби (зазвичай парна кількість «коровайниць») випікали, співаючи весільні пісні.

Центральна композиція другої зали нагадує про так званий дівич-вечір: розплітання коси, благословення батьків, вшанування подружньої пари, розподіл короваю тощо. На столі багато святкового посуду, інших весільних атрибутів, рушників та скатертин, що дарували молодятам.

А у такій великій скрині традиційно везли придане нареченої.

Вінець виставки – колекція різноманітних очіпків, жіночих хусток, якими покривали голову нареченої після весілля. Це засвідчувало, що молода з дівочої громади переходила до громади жінок, під владу свого чоловіка.

А в цій залі галереї – простір, який символізує зв’язок поколінь славною традицією весільних обрядів. Тут – комплект жіночого та чоловічого весільного вбрання сучасної України. І розповіді про сімейні пари, які, уклавши шлюб саме 24 лютого 2022 року, змогли-таки пізніше відсвяткували весілля. З вірою у вічні обереги народу – його традиції, з вірою в нашу Велику Перемогу! Чимало одружених хлопців після весільного обряду повернулися на фронт.

Воістину пророче застереження геніального Тараса, яке творці виставки означили у її назві: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі, лихі люде, роблять лихо з вами…»