Цю подорож організувала моя старша внучка Люба. Вона працює в одній із туристичних агенцій Копенгагена і має необхідний досвід у цій царині. Мандрувати Мальтою мали на орендованому автомобілі – про це Люба подбала заздалегідь, ще до нашого перельоту на острів з німецького Кельна.

Я знав, що на Мальті лівосторонній рух, тому сприйняв затію як справжню авантюру. Майже 50 років за кермом, але ж увесь цей час – на дорогах з правостороннім рухом і багато дій давно довів до автоматизму.

Забігаючи наперед, мушу визнати: Любин «авантюризм» із орендованою автівкою виявився більш ніж виправданим, адже за тиждень ми змогли об’їздити і побачити обидва острови. До того ж, усе обійшлося без дорожніх прикрощів. Якщо не зважати на прикрий старт.

Фірму «Барон», яка мала забезпечити нас орендованим автомобілем, утримують вихідці з Індії. Зовні ці парубки дуже нагадали мені наших полтавських ромів. Подали авто в аеропорт на 40 хвилин пізніше, ніж було домовлено. При цьому гаряче виправдовувалися, що стояли в аеропорту давно, але не змогли з нами зв’язатися по телефону. Насправді все було навпаки: ми їм телефонували, а вони не брали слухавку. Перший автомобіль подали із щепленням, яке пробуксовувало, а під гірку перед готелем взагалі задиміло… Наступного дня машину нам замінили, зате безуспішно намагалися розвести на гроші.  Ну справжні «барони»!

Обов’язки нашого водія з острахом взяла на себе моя донька Тетяна. Я лише іноді переганяв автомобіль з місця на місце чи «утулював» його заднім ходом у вузькі паркомісця. Робив це не дуже вправно, бо мимоволі лівою ногою шукав щеплення та постійно тиснув на гальма, а ліва рука геть не звикла управляти коробкою передач. Але потроху Тетяна стала освоюватися. Тим паче ліворуч сиділа Люба і дякуючи телефонному навігаторові досить управно виконувала обов’язки штурмана. Я ж на відведеному мені почесному задньому сидінні теж ні на хвилину не розслабився – слідкував за рухом та шляховими знаками. Словом, мимоволі дублював водія.

Про мальтійські дорожні знаки. Я чимало помандрував світом, відвідав багато країн, та ніде не зустрічав попереджувальних знаків «Обережно, дорогу переходить кіт!» із зображенням кота, або «Дорогу переходять їжаки!». Цей знак досить кумедний. На звичайному для нас трикутному фоні зображений дорослий їжак в окулярах, а за ним рухаються кілька його маленьких діток…

Коли, прогулюючись недалеко від нашої бази-готелю у Бухті Святого Павла, ми зіткнулися з «котячим» знаком, зрозуміли, що він до місця. Поряд, на узбіччі дороги побачили ціле поселення котів: близько десятка будиночків, усередині яких виднілися маленькі ковдри. А «на подвір’ях» – посуд з їжею та водою і розніжених чотирилапих мешканців. Не знаю, хто забезпечує котам це розкошування – волонтери чи муніципалітет…

Через дорогу у затишку група чоловіків диміла марихуаною. Далі цей характерний запах супроводжував нас щодня – на вулицях, на пляжі…

Перше враження від краєвидів, що відкривалися обабіч автотраси, –нереальні, інопланетні. Цей острів вулканічного походження, місцями без ґрунту, зі скромною флорою.

Втім, деякі рослини зустрічаються лише тут. Одна з них –  багаторічний кущ Cheirolophus crassifolius – навіть стала символом Мальти, як і мальтійський хрест. Вона з родини айстрових і квітами нагадує наш будяк.

Тутешні екзотичні квіти майже без запаху. Можливо, це також пов’язано з бідними ґрунтами Мальти. Кажуть, що колись місцеві правителі острова навіть запровадили в’їзне мито у вигляді певної кількості чорнозему. І щоб зайти в порти, кораблі мали привезти сюди саме цього скарбу. Не знаю, чи не з тієї данини на Мальті місцями можна зустріти маленькі нивки жита, ячменю та вівса. Трапляються на схилах і бідненькі виноградники. До речі, ми потрапили у «маркетинговий капкан», повівшись на рекламу місцевого «найкращого» вина. По щирості, воно геть не виправдовувало свою «захмарну» ціну: схоже, на такому скромному ґрунті тепло і сонце для виногронів не всесильні.

Ще однією рослиною-символом Мальти є місцевий кактус. Тут він на кожному кроці. Його плоди вживають в їжу: збирають у спеціальних рукавицях, бо вони всіяні непомітними, але дуже дошкульними  колючками. З цієї, як тут кажуть, «кактусової груші» або «кактусового інжиру»  виготовляють солодощі, що нагадують нугу чи пастилу, але надто солодку. І місцевий лікер.

Вербної Неділі ми відвідали столицю Мальти Валетту.

У церкві Святого Публія (Knisja ta San Publіju), окрасі площі перед входом у місто, саме закінчилася святкова служба. Чи не найвеличніший і найвідоміший храм збудовано 1733 року на честь першого єпископа Мальти святого Публія. За переказами, він серед перших прийняв апостола Павла після корабельної аварії біля берегів Мальти у 60 році нашої ери.

А наступного дня нас зачарувала Мдіна, стародавня столиця Мальти. Колись вона мала назву Меліта і дала це своє ім’я національній персоніфікації держави – жінці у військовому вбранні і з мальтійським хрестом у руці. Тепер Мдіна славиться майстернями склодувів, керамістів і різьбярів по дереву оливи. Мали нагоду насолодитися мистецькими витворами на виставках кераміки та виробів зі скла.

Новий день потішив відвідинами Райської Бухти (Paradise Bay). Тут нас чекав найзатишніший за всю мандрівку пляж. Це екзотичне місце в Кораловій лагуні (Coral Lagoon) має прозаїчну назву «Яма». Тут заборонено плигати зі скелі, про що попереджує і спеціальна табличка. Але коли немає шторму, на неї не зважають.

А назавтра ми завантажилися з автомобілем на пором з такою рідною синьо-жовтою символікою на борту (знак солідарності з Україною) і взяли курс на острів Ґозо (Gozo).

Цього дня було дуже вітряно. Море штормило, а наш пором ішов просто супроти вітру. Я мав легковажність вийти на палубу, звідти – на корму і ледь за це не поплатився «вимушеним купанням» у морі. Таких поривів вітру у своєму житті і не пригадую. Добре, що палуба має поручні.

Чим славиться острів Gozo? Найперше – шедеврами архітектури. Взагалі архітектура островів Мальта і Ґозо варта окремої розвідки. Тут що не будинок, то витвір архітектурного мистецтва. На островах багато середньовічних будівель. На Ґозо збереглися ритуальні неолітичні споруди, збудовані за кілька тисячоліть до єгипетських пірамід.

Візитками цього острова є цитадель, яку звели у XVI столітті для захисту від османської експансії, та соляні ванни – їх у давнину римляни використовували для відповідного промислу. Вони працюють дотепер. На смак ця сіль не така насичена, яку звикли споживати ми, ще й трохи гірчить.

Заключний день мальтійської мандрівки ми планували провести на морі. Але вітер не стихав і наші спроби знайти затишний пляж успіху не мали.

Таким чином, за тиждень нашого перебування на Мальті у морі вдалося покупатися лише два дні.

Хто знає, той не заперечить, що мальтійський і козацький хрести дуже подібні. В соборі Івана Богослова на Мальті є скульптурна композиція, датована приблизно 1680 роком. У горішній частині композиції бюст Великого магістра Мальтійського ордену Ніколо Коттонера підтримують дві мармурові фігури — запорозького козака та африканського невільника. Мальтійський скульптор зобразив козака і невільника як алегорії: африканець символізував покору, а запорожець – прагнення до волі. Детальніше про це розповідає сайт «Козаки. Історія лицарства».

… Люба полетіла у Данію на три дні раніше, мала бути на праці. Вже звідти телефонувала перед моїм виїздом додому, розпитувала про враження від подорожі. Ми з нею духовно близькі люди, можемо говорити на складні теми, тому я їй сказав про розчахнене сприйняття цієї поїздки. Я люблю подорожувати, а тим паче в товаристві рідних. Та й було б украй неввічливо відмовлятися від королівського подарунка онуки. Але цього разу так не хотілося виїжджати з України! Щось явно стримувало, якісь бар’єри.  Не беруся гадати, можливо, й моральні.

Відчувши мої вагання, Люба сказала: «Ви – як і мій тато, який відмовляється від подорожей, доки в Україні війна. А це неправильно, бо життя триває».

Так, моя дитино, всупереч усьому життя триває…