Роман «Чорні водяні лілії» Мішель Бюссі вже двічі побачив світ українською у харківському видавництві «Vivat». Франццузький письменник, відомий своїми психологічними трилерами, цього разу пропонує читачеві витончено сплетену історію, де мистецтво, кохання та злочин поєднуються в єдину захопливу канву. Вдало поєднуючи традиційні елементи класичного детективу з ліричним описом природи та життя провінційної Франції, створює твір, який водночас є і гостросюжетною загадкою, і роздумом про сприйняття реальності.

Дія роману розгортається у легендарному селищі Живерні, місці, де колись творив Клод Моне. На тлі спокійної краси водяних лілій та каналів розмірене життя громади збурює вбивство місцевого мешканця. Поступово стає очевидним: коріння цього злочину сягає далеко в минуле. Розкрити його виявляється набагато складніше, ніж здається на перший погляд.

Бюссі вибудовує розповідь довкола трьох жіночих постатей. Кожна відіграє ключову роль у розвитку сюжету: стара жінка зберігає таємниці минулих років, молода шкільна вчителька шукає вихід із пастки свого існування і одинадцятирічна дівчинка, яка бачить більше, ніж дорослі. Автор уміло маневрує між поглядами трьох героїнь, змушуючи читача до останніх сторінок сумніватися у власних припущеннях.

Стилістично роман вирізняється високим рівнем майстерності. Бюссі не оповідає, а малює історію, використовуючи багату мову, образність та ритм, що перегукується з імпресіоністичним живописом. На сторінках роману живописна атмосфера Живерні справді оживає: легкий туман над водою, гра світла на пелюстках лілій, мінливість кольорів у різні пори доби. Відчуття, що занурюєшся в картину, де кожен штрих має значення.

Особливої уваги заслуговує структура роману. Бюссі вправно використовує прийом обмеженої перспективи, щоб розкрити масштабну сюжетну пастку. Фінальна розв’язка,  несподівана і водночас логічна, змушує переосмислити весь попередній текст. Саме в цьому проявляється одна з головних чеснот автора: здатність водити читача лабіринтами натяків та оманливих вражень, підводячи до розгадки, яка виявляється неочевидною навіть для найуважнішого читача.

Тематика роману також заслуговує окремої оцінки. Поза межами кримінальної інтриги, «Чорні водяні лілії» — це рефлексія про мистецтво як спосіб втечі, засіб самовираження і водночас як в’язницю. Бюссі досліджує теми краси й болю, пристрасті та втрати – такі ж вічні, як і мистецькі полотна. Його глибокий, багатоплановий роман вражає емоційно й інтелектуально.

Майстрові вдалося створити справжній літературний шедевр, який розкривається перед читачем поступово, залишаючи після себе довгий посмак. І бажання перечитати книгу ще раз, по-новому.