Незадовго до підриву росіянами Каховської ГЕС, у Києві, на території ВДНГ почали будувати центр адопції тварин з фронту «Patron Pet Center». А вже 6 червня 2023 року вода з гідроелектростанції затопила десятки населених пунктів Херсонщини, і сотні тварин опинилися в небезпеці. Тоді вирішили: центр треба відкривати негайно, навіть якщо він ще не доведений до ладу. Головне – допомогти хвостикам, які залишилися самі посеред біди.

28 червня «Patron Pet Center» уже приймав перших врятованих собак і котів із зони лиха. Згодом сюди почали привозити тварин з Харківщини, Донеччини, Запоріжжя. Тепер евакуація працює по всіх прифронтових областях: логістика налагоджена, волонтери діють злагоджено, а центр став справжнім прихистком для тих, хто не може сказати «рятуйте!», але дуже чекає на затишний дім.

Робота як терапія

На порозі будівлі, де завзятий гавкіт чутно у кожному кутку, зустрічає адміністраторка пані Наталя. Вона працює тут із самого відкриття: прийшла трохи поволонтерити та так і залишилася. З гордістю розповідає, що за неповні два роки вже зроблено, а що планують на майбутнє.

– Ось тут у нас фотозона, ігрова кімната, медичка. На другому поверсі завершуємо ремонт і матимемо більше боксів для котів, а ще бібліотеку і навіть кав’ярню, де можна буде поспілкуватися із «патрончиками», – ділиться усміхаючись.

За її словами, невдові чотирилапих повністю розділять по поверхах: у боксах на першому можна буде вмістити до 200 собак, а на другому – з три сотні «муркотиків».

Натепер в притулку 118 собак і майже 160 котів. За увесь час роботи волонтерам вдалося урятувати тисячі тварин – і все завдяки ентузіазму засновників, директорки і тутешніх зоокіперів.

Ініціювали це будівництво засновник клініки для реабілітації військових «Superhumans» Андрій Ставніцер та власник виробництва кормів «Кормотех» Ростилав Вовк. Очолити центр запросили власницю харківської ветеринарної клініки «SOS» Ірину Подвойську: вона з дитинства рятувала всіх безпритульних тварин, яких зустрічала. Емпатія – головна риса працівників «Patron Pet Center». Хоч є тут і постійні співробітники, більшість трудиться за ідею. Наприклад, Олександра, яка опікується котами.

– Я раніше працювала з дорослими та дітьми, – розповідає дівчина, – В один момент не витримала і вирішила, що треба менше з людьми спілкуватися. Прийшла сюди через тварин, але побачила, які в «Патроні» класні люди. З ними спілкування на глибокі теми – це зовсім інше, а робота з чотирилапими – як терапія. Адже коли піклуєшся про когось, переживаєш, якщо він хворіє і, зрештою, прилаштовуєш у родину, то розумієш, що зробив щасливими двох: і людину, і тварину.

Олександра дістає з невеличкого бокса великого чорного кота, представляє його – Сиріус Блек, названий на честь відомого персонажа із «Гаррі Поттера».

Пояснює, що він максимально контактний. Кота досі не забрали тільки через те, що йому вже чотири роки. До таких потенційні господарі не вельми охочі, кажуть, нібито кошенята більше звикають до людини. Однак зоокіперка це спростовує: більшість тварин у центрі – покинуті домашні улюбленці, яким так бракує любові і ласки. Хоч працівники і намагаються компенсувати це, з такою кількістю вихованців більше часу йде на соціалізацію.

– Ось це Риська, а позаду неї трикольорова кішечка на ім’я Мама Проня, її вагітну нам приніс військовий. Думали, в нас є ще десь місяць до її пологів, але за три-чотири дні вона вже привела шестеро кошенят: 2 білих, 2 чорних і 2 рудих.

Коли кошенят роздали, розповідає Олександра, кішка важко адаптовувалася. Довго жила одна і нікому не довіряла, однак терпіння і любов зробили своє: до волонтерів Проня дуже звикла, сама проситься на руки, прагне ласки.

Втім, зізнається зоокіперка, на превеликий жаль, багато людей часто оминають таких наляканих тварин. Але завдяки працівникам центру період звикання чотирилапих до нових умов триває м’якше. Сільвер цілих пів року шипів і дряпав усіх. А зараз у турботливій родині гріється під сонечком Барселони: «патрончиків» прилаштовують і закордоном. Є вони тепер у Нідерландах, Іспанії, Франції, Швейцарії, Великобританії, Польщі, Італії, Литві, Чехії. А найбільше у Гамбургу і загалом в Німеччині. Там замешкала родина директорки, і зооволонтери допомагають прилаштовувати хвостиків, тримати зв’язок з новими власниками. Загалом закордоном більше тварин забирають саме українці, які виїхали, але й серед іноземців охочих вистачає прихистити вихованців.

Тваринкам бракує людського спілкування

Потреб у центру багато. Найбільше дошкуляє дефіцит фінансів, відтак постають супутні проблеми: бракує кормів, наповнювачів, миючих засобів, ліків для обробки та лікування тварин. Через борг за електроенергію, який накопичився від минулої зими, будівля заживлена від генератора. Пані Наталя розповідає, що центр не має власного фінансування: працює лише завдяки грантам і підтримці небайдужих людей та міжнародних організацій. Держава не допомагає.

– Одного разу прийшов молодий хлопець із дівчиною, пожертвували 9 тисяч, – згадує адміністраторка. – Якраз закінчувався наповнювач для котів, тому  більшу частину коштів на це і витратили.

Ввідвідувачів у «Patron Pet Center» намагаються зацікавити різноманітними заходами, так збирають кошти для утримання тваринок. Вв одній із кімнат нещодавно проводилася «Кото-мафія», під час якої гості центру грали у популярну гру разом із котиками, які блукали поміж столів. Крім того, практикують йогу із собаками, заняття танцями, проводили навіть відкритий урок з української мови. Але найбільше простір відомий тим, що щодня у певні години відвідувачі можуть вигуляти територією експоцентру тутешніх собак. У вихідні більше ста людей приходить провести час із песиками. Звісно, по буднях їх не так багато.

– Не вистачає часу дати ради цуценятам, їх треба по 4-5 разів на день вивести. А у нас, на жаль, таких можливостей катма, тому і довше триває процес соціалізації, – журиться пані Наталя, надягаючи повідець на Емілі. Це трохи налякане, але грайливе та енергійне цуценя підкинули до центру. Таке тут трапляється часто. Хоча у «Patron Pet Center» більше опікується тваринами, які перебувають близько до зони бойових дій, але коли місцеві залишають чотирилапих під дверима у коробках чи сумках, забирають і їх. Ризикуючи, бо знайди можуть принести захворювання. Але, схоже, саме у них є ангел-охоронець: зазвичай їх дуже швидко прилаштовують.

– Емілі у нас грала на сцені театру Лесі Українки, – із гордістю ділиться пані Наталя. – Там є вистава «Дивний випадок з собакою вночі», де наприкінці вистави на сцену виносять цуцика в подарунок. Одного разу до нас прийшли як волонтери актори Катерина та Влад Мелешки і запропонували брати наших щенят по черзі грати у виставі, аби про нас пішов поголос. Бо це теж запорука допомоги.

Волонтери центру знайомляться з відвідувачами. Ті приходять сюди і поодинці,  і компаніями по 15-20 чоловік. Дорослі, студенти, школярі. Але найбільше запам’ятовуються вигули чотирилапих за участю військових з реабілітаційного центру під Києвом, каже адміністраторка. Минулого року військових часто привозили сюди автобусом.

– Заходили похмурі чоловіки, кожен зі своїми думками, на милицях і з палицями. Вони мабуть і не дуже розуміли, нащо їх сюди привезли. Але коли їм давали для вигулу собак, їхній вираз обличчя мінявся: наче малі діти, охочі погратися із нашими вихованцями. Після цієї години спілкування вони виходили зовсім з іншим настроєм.

Пані Наталя відкриває наступний бокс, показує Зару – ласкаву собачку без передніх лапок, яка все силкувалася стрибнути на руки, облизати адміністраторку.

– Чи то нещасний випадок, чи хтось познущався, ми не знаємо. Але знаємо, що вона не перестала довіряти людям, – запевняє волонтерка. – Зара ласкава і ніжна, на прогулянки її на руках виносять. Так і шкутильгає – поки не назбирали їй на візочок. Тваринки у нас тут нагодовані, оброблені, але їм увесь час бракує одного: спілкування з людиною.

За чуйність – найвища плата

«Patron Pet Center» також славиться ініціативою з тимчасовим утриманням. Кожен охочий може взяти тваринку собі на деякий час: подивитися, як це жити з чотирилапим, а якщо буде складно – повернути назад. Але за увесь час роботи пані Наталя не пригадує жодного випадку, щоб узятих тимчасово тварин повертали. Усі вихованці знаходили люблячі сім’ї.

– Деякі люди вважають, що тимчасове утримання платне, – розповідає адміністраторка. – Я завжди: якщо вони будуть любити «патрончиків», обіймати і гладити, то це й буде для нас найвищою платою.

Зпочатку війни ставлення людей до безпритульних тварин дуже змінилося. Зараз набагато більше обирають метисів, а не породистих собак у розплідниках, адже безпритульні тварини менше страждають на різні захворювання, а любові від них іще більше.

– У нас прямо в договорі прописано, що тварину завжди можна повернути. Маємо бути впевнені, що вона в безпеці, – наголошує пані Наталя.

Саме тому у «Patron Pet Center» змінили умови договору на прилаштування тварин. Тепер охочі взяти собі собаку чи кота мають щонайменше тиждень зважити. У цей час можна приходити до центру, знайомитися і гуляти з тваринкою, тому що це не просто іграшка, а особистість, яка має свій характер і свої життєві установки. Потрібен час, аби тварина звикла, показала свою любов і вірність.

Це теж «фішка» центру: максимальну підготовка своїх чотирилапих вихованців до комфортного життя в родині. На жаль, більшість тварин у державних притулках залишаються там до кінця життя. І не тому, що там їм так добре, а тому, що бракує організації – на це потрібні додаткові зусилля і небайдужість співробітників. Ситуацію можна було б змінити, якби було створено зоополіцію. Пані Наталі розповіла, що їхня петиція про це набрала на сайті Президента 25 000 підписів.

– У нас тут організували цілу конференцію, було багато відомих спікерів, але кабмін сказав «не на часі».

А про плани «Patron Pet Center» зауважує:

– Добре було б мати таких центрів, як наш, більше в Україні та й у Європі. Щоб не було більше безпритульних тварин. Хочеться, щоб усі хвостики знайшли свої люблячі родини.