Не фортунить рашці на експортні кремлівські консерви! Вибухають, кляті, дочасно.

Щось у грушників, феесбешників явно «не тавось» із кадровим потенціалом засланих. Якась вона, ця агентура, надто слабонька на кишківник. Засланці, а не агентура: за кілометр перетриманими щами і «нєдєржанієм чувства долга» од неї разить. Забили на свого легендарного колєгу Штірліца, який казав: «Тут, главноє, нє пєрєтарапіть».

От і вчорашній «узнік совєсті» Кара-Мурза, глитнувши п’яного духу свободи, одразу ж «спікся» : діловито присів при об’єктивах західних медіа і засвітив голим гузном фірмової лефортівської демократії. Пахнуло од цього заголяння такими дьогтевими вітрами «пєрєдовой русской гуманістічєской мислі», ніби Шульгіна зі Струве реінкарнували, при короленківському заклинанні «жива би била рассія». Не здивуюся, якщо незабаром з якоїсь правозахисної трибуни почуємо у його, Кара-Мурзи, натхненному виконанні кавер шамановского «ярусскій!»

З двох одне: альбо ніздрі чергового «ізгнанніка путінского рєжима со товаріщі»,  а може й потенційного «дємократіческого прєємніка» рашистського олігархату на корону імперії, хронічно вловлюють навіть там, «вдалі од родіни» фатумне дихання в потилицю рідного «новічка», альбо це таки чергова тухла «консерва» з путінської фабрики «потєшної» опозиції, міазми якої покликані затруїти, спаралізувати громадську думку на Заході.

Що ж, з «пріобрітєньїцем», світе вільних можливостей! Намінюй собі й далі, сорі, геморой невдячної чухонської смєрдяковщіни, яка візметься на тобі лепом, але ніколи не прийме тебе щирим серцем. І гидячи на твої традиції, пихато повчатиме тебе життю. І жертиме твій хліб з таким видом, ніби робить тобі велику послугу.