Що нині читають люди? Це не важко помітити, їдучи у громадському транспорті: сучасних авторів, мотиваційну літературу, блогерів, з порадами як жити щасливо… Звісно, не маю надії побачити в руках пасажирів столичної підземки філософські трактати, бо як можна опановувати «науку наук» в такому людному та гамірному місці? До того ж, складні і незрозумілі титани мудрості з минувшини нині не вельми популярні серед молоді. Нам би все спростити, швидко переказати, а потім бігти, бо часу катма.
То чим для сучасної людини є філософія? Про це говоримо з кандидатом філософських наук доцентом Вадимом ТИТАРЕНКОМ, котрий щодня спілкується з майбутнім поколінням філософів.

– Вадиме Анатолійовичу, за свої тисячоліття філософія переживала і розквіт, і занепад. А які часи настали для неї нині?

– Наразі філософія почувається не так добре, як би того хотілося, але це наша, своєрідна, філософська позиція. З погляду звичайної людини нічого особливо не змінилося. Хтось цікавиться філософією, комусь вона байдужа, є й ті, що могли б нею зацікавитися, якби для цього склалися певні обставини. І тут важливе питання віку. До сімнадцятирічного студента, який починає слухати свій перший філософський курс, потрібен особливий підхід. Важливо його не залякати. Знаю випадки, коли молодим людям нав’язували хибні думки і це їм назавжди відбивало бажання вивчати філософію. Тому розпочинати все потрібно поступово. Філософія має бути у легкому доступі, оскільки рано чи  пізно у кожного може прокинутися жага до самопізнання, яку необхідно втамувати.

– Кажете, особливий підхід. Пригадалася робота Мортімера Адлера «Арістотель для всіх». Наприкінці книжки автор наголошує: вивчення Арістотеля краще починати не з його робіт. На Ваш погляд, з чого ж тут почати?

– Це незаперечне правило: перед прочитанням майстрів філософії слід ознайомитися з професійним коментарем. Саме тому академічні філософські видання супроводжують авторитетні статті-передмови. Ними відкривають книжки. Студенти зазвичай вважають їх непотрібним бекграундом, а тому легковажно їх ігнорують. А даремно. Ці статті допомагають зорієнтуватися, підказують читачам, як і куди рухатися далі. Арістотель – це взагалі шок для нинішніх студентів: перший складний текст на їхньому філософському шляху. Якщо з Платоном їм було весело та комфортно, то Арістотель повертає їх до суворої реальності. Тому такі вступні статті та коментарі науковців потрібні. Це можливість поступового і серйозного знайомства з автором. Ніби в тебе вже є рамка картини, в якій ти докупи складаєш пазли.

– Неодноразово чув від однолітків: філософія вже не актуальна (що, безперечно, бентежить). Мовляв, автори застаріли, а їхні роботи не мають нічого спільного з реальним життям. В чому проблема такої позиції?

– Єдина проблема, яку тут вбачаю, – незнання. Схоже, людина ще не стикалася з практичним досвідом філософії у житті. Теза, що філософи застаріли, дуже легко спростовується: філософські проблеми вічні. Сучасні філософи ставлять ті самі питання, що й філософи древності. Історія філософії вивчає одне і те ж, але з різних позицій. І різниця лише в тому, що відповіді даються під певним світоглядним кутом, залежно від епохи. Оскільки питання однакові, це означає, що й у житті людини, рано чи пізно, вони виникнуть. І тоді їй таки доведеться шукати на них відповіді, звертаючись до філософії. Звісно, це може бути буденна філософія, тобто людина сама формулюватиме думки, адже у нас є така можливість. Кант, до речі, був упевнений, що для заняття філософією людині більше нічого не потрібно, окрім власного розуму.

Отоді нинішні противники філософії збагнуть, що нехтування нею тільки шкодить.

– Прочитавши книгу Массімо Пільюччі «Як бути стоїком», ми з другом засперечалися: яка ж філософська течія нині найпопулярніша? Мені ближчі, зрозуміліші стоїки, проти тих-таки німецьких філософів, їх читати значно простіше і приємніше. Чи можна сказати, що стоїцизм нині  злободенний?

– Певна суспільна популярність у стоїцизму сьогодні є. І увага до книги, яку згадали, безумовно це підтверджує. Філософія стоїків – це філософія кризових епох, коли людям хочеться жити краще, однак в силу певних обставин їм це не вдається. Вони відчувають цей фатум, що нависає над ними, і внутрішньо противляться цьому. Очевидно, теперішня популярність стоїцизму безпосередньо пов’язана зі складністю життя у сучасному бурхливому світі. Людина прагне знайти всередині себе невеличкий простір, де її ніхто не дістане, і це є маленький внутрішній світ філософа-стоїка. Щоправда, популярність стоїцизму має дещо трендовий характер. Сьогодні – це популярно, а завтра люди сприйматимуть це звично. Тим паче, що це дуже давня філософська традиція. Можу сказати, що філософські течії некласичного спрямування також користуються популярністю. Наприклад, екзистенціальна філософія. Люди часто надто зосереджені на собі, турбуються про себе, а екзистенціалізм дає можливість відчути ці переживання на смак. Шопенгауер, Ніцше – думаю, тут і не варто казати, наскільки ці філософи відомі.

– В наш час ім’я Ніцше у масовій свідомості стало дещо «попсовим». Запитаєш: «Читав Ніцше?»  – «Звісно, читав «Так казав Заратустра». А про інші роботи автора ніби забули! Та й цю його працю сприймають як простий художній твір. Хоча насправді це не так. З чим пов’язана така дещо одностороння популярність Фрідріха Ніцше?

– Звісно, це не найпростіший текст у контексті тематичної завантаженості. Хоча «Так казав Заратустра» не такий складний у сприйнятті, якщо порівнювати з гегелівською «Феноменологією духу». Ніцше вважав, що його може зрозуміти кожен, щоправда, для цього потрібно мати певну підготовку. Не думаю, що текст про Заратустру варто читати першим, хоча б і тому, що він у Ніцше теж не перший. Для деяких цей твір є головним серед робіт автора, дехто каже, що «Антихристиянин», (деякі перекладають це як «Антихрист»), є магістральним твором філософа. А популярність «Заратустри», в дечому, можна пояснити скандальністю цієї праці. Вона, ця скандальність, дуже давня, але перейшла у наш час. Тому якщо хочете знати і розуміти Ніцше, не варто обмежуватися лише його «Заратустрою».

– Повертаючись до книжки Пільюччі «Як бути стоїком». Чи можна зробитися стоїком, прочитавши тільки цю працю?

– Щоб стати стоїком, треба мати внутрішній настрій. Стоїцизм як назва – це лише опис внутрішнього стану. Можливо, ви вже стоїк, просто ще не знаєте про це, а прочитавши цю книгу, ідентифікуєте себе з цим напрямом. Стоїками не стають, тому що: «мені так сподобалося, як вони пишуть». Ви маєте пережити певний внутрішній досвід. Повторюся: прочитати книжку замало, потрібно певним чином відчувати та жити.

– Сучасна людина постійно поспішає: брак часу. І Пол Стретерн пропонує свій варіант вивчення філософії – через серію його книжок «за 90 хвилин». Окрема книжка – один філософ. Зрозуміло, що головна перевага – швидкість та досупність матеріалу. Проте, тут є певні нюанси. Наприклад, я ніколи не читав Девіда Юма, і вирішив прочитати книгу «Девід Юм за 90 хвилин». Потім у колі знайомих, коли мова заходить про Юма, звісно, відповідаю: читав Юма, знаю, хто це. Чи не потрапляю таким чином у пастку власної свідомості?

– Сказати, що ви знаєте Юма після прочитання цієї книжки, – ні. Ви лише побіжно познайомилися з ним: дізналися хто це, можливо запам’ятали назви його робіт, та декілька оціночних суджень автора. Свого часу я побачив у крамниці ці книжки. Погортавши, подумав, що це студенти зробили нотатки до екзаменів, аби полегшити життя майбутнім поколінням. Вже потім стало зрозуміло, що це книга серйозного автора.

– Чому спершу подумали, що це роботи студентів?

– Непокоїла авторська безапеляційність. Сама інформація подається не так об’єктивно, як того хочеться. Пригадую книжку про Гегеля цього автора. Він розпочинає главу про науку і логіку з претензійного пасажу про те, що в науці логіки Гегеля не було ані науки, ані логіки. Коли фахову розповідь про серйозну філософську роботу починати з такого напівжарту, варто хоча б зробити приписку: «з позиції сучасної аналітичної філософії». Бо в читача може виникнути специфічне уявлення про Гегеля, особливо, коли читач не знається на аналітичній філософії. Але якщо часу обмаль, а жага знань підступає, звісно, треба задовольнити свої бажання, і подібні видання цьому сприяють.

– Чи можуть такі видання допомогти поширювати тренд на псевдознання, коли люди відмовляються від першоджерел і вивчають філософів за реферативною літературою, яка переповідає їхні ідеї?

– Цей тренд вже давно існує. Свого часу подібна практика прийшла до нас із Заходу, і це сприймалося негативно. А нині це норма, до якої всі звикли. Учням для економії часу пропонують хрестоматії, замість повних літературних творів. За принципом:  хай хоч трохи, але прочитають – щось знатимуть. Звісно, якщо фахівці мусять освоювати першоджерела. Якщо ти просто захоплюєшся філософією – можна читати і такі скорочені варіанти. Не слід вимагати від сучасної людини читати все й одразу. Літератури дуже багато, а читання поглинає дуже багато часу. Ми читаємо Фейсбук, чимало слухаємо, дивимося, і звісно ж, утомлюємося. Тому вкрай необхідно і тут правильно розставляти пріоритети.