Міжнародна молодіжна організація AIESEC виникла в Європі ще після ІІ Світової війни. Її творці, група ініціативних людей, керувалися моральним імперативом: всі люди повинні здійснювати спільні дії задля створення кращого світу.

Нині представництва AIESEC є у понад сто країнах, зокрема в Україні. Кожен юнак чи юнка можуть стати членами цієї організації.

Про особливості діяльності в цьому молодіжному добровольчому русі, розмовляємо з Валерією Бадуліною, головою департаменту вихідних волонтерських стажувань київського підрозділу ВМГО «AIESEC в Україні».

– Взагалі цей досвід почався для мене дуже цікаво, – зауважує Валерія. – Вже на першому стажуванні в Греції дізналася, що AIESEC веде волонтерські проєкти, проводить різні заходи в Україні. Тож подала заявку на членство, і мене прийняли.

– Виправдалися очікування?

– Ще у Греції спілкувалася з місцевими айсекерами (членами організації AIESEC, – Д.З.), тому загалом знала, чим займається організація. Але в принципі сподівалася на класне товариство, в якому можна розвиватися. Знала, що займатимуся стажуваннями, проте навіть не могла подумати, що в нас стільки прикольних заходів, стільки проєктів для молоді! Тому, звісно ж, мої очікування виправдалися. Ба більше – в цьому товаристві виявилося набагато краще, ніж думала.

– Які переваги AIESEC перед іншими молодіжними організаціями?

– Як на мене, це стабільність AIESEC як організації: вона працює з 1949 року, а в Києві з 1989 року. Далі – однозначно те, що у нас є партнери. Як міжнародні, так і в Україні. Наша спільнота справді велика і потужна: наші локальні комітети є в багатьох містах країни і навіть за кордоном. Усе це розгортає нові можливості для спілкування і розвитку.

– Багато часу віддаєш вашій організації? Не шкодуєш, що долучилася до неї?

– Не шкодую. Розумію, що моя робота – це саморозвиток. Стосовно часу? Коли тільки прийшла в організацію, не помічала, щоб вона забирала в мене багато часу. Потім, коли перейшла на іншу посаду, збільшилося навантаження. Словом, це залежить від департаменту, в якому працюєш, від посади. Втім, скільки б не витрачала часу, розумію, що це для мене важливо, тому не шкодую. Так, бувають вечірні робочі зустрічі, є різноманітна оперативна робота, деякі завдання забирають години, а деякі – кілька днів…

– А чому вирішила подати свою кандидатуру на вищу посаду?

– Насправді вагалася. Довго думала над цим, але в AIESEC є конференції. І коли цієї осені в нас була національна конференція, на яку приїхало дуже багато запрошених гостей з інших осередків, зокрема з Польщі, Туреччини, зрозуміла, що для мене це дуже цікава спільнота, і що я ще не вичерпалася у нашій організації, ще маю ідеї, які хочу і можу втілити. Те, що наша організація міжнародна і молодь з різних куточків обмінюється досвідом, – справді надихає: мене запалюють історії інших колег-айсекерів. Тому подалася, аби подивитися, як це вплине на мене, на інших членів організації, як мої ідеї вплинуть на робочі процеси.

– Кожен наступний щабель – це більша відповідальність. Не лячно?

– В AIESEC зрозуміла важливу річ: лідерство – це вміння брати на себе відповідальність. За свою роботу і за роботу інших людей. Це вміння брати відповідальність за ідеї, які доносиш. І мені справді цікаво спробувати себе в цьому. Вважаю, що це може мене розвинути як особистість. Звісно, дуже боязко брати на себе таку відповідальність, але цікавість перемагає цей острах.

– Чого хотіла б досягти на новій посаді?

– Мене обрали віцепрезиденткою вихідних волонтерських стажувань. Коли про це згадую, посміхаюся, бо цей департамент і відправляв мене на стажування у Грецію. Тепер узяла на себе його керівництво. Завдання незмінні: організація волонтерських стажувань молоді за кордоном: 6 тижнів праці з партнерами в організації, діяльність якої безпосередньо пов’язана з цілями сталого розвитку.

– AIESEC вдосконалила тебе як особистість?

– Думаю, що так. Принаймні я стала відповідальнішою, розумію, що в мене є певна частина роботи, яка впливає на інших людей і діяльність департаменту, і я не можу її не зробити. Це про лідерство: вчуся комунікувати з людьми, працювати в команді. Це про розвиток креативності, бо тепер я на позиції промо-координатора нашого освітнього проекту «EduUp» і там роблю візуали, креативи. AIESEC – це можливість думати в іншому напрямку, вміння знаходити цікаві нестандартні рішення у проблемних ситуаціях. Розумію, що до вступу в організацію постійно прокрастинувала, а тепер такого немає – чітко знаю, що і коли мені потрібно зробити. Не розлучаюся з календарем, в якому все розписано. Усвідомлюю, що мій нинішній внесок у майбутнє України – це, напевне, те, що вдосконалююся. Коли розпочалася повномасштабна війна, я не знала, чим можу допомогти своїй країні, а тепер чітко розумію: те, чим займаюся, впливатиме на Україну, українську молодь. Тому вважаю це найбільшим моїм досягненням в AIESEC.

– Ваша організація популярна серед молоді?

– Так, цілком. Нещодавно був набір в організацію, і ми переконалися: молодь цікавиться нею. Тут молоді люди можуть знайти спільноту, яка їх зрозуміє і підтримає. І де вони зможуть персонально розвиватися.

– А що порадила б тим, хто хоче, але боїться подаватися в молодіжні організації?

– Однозначно подавайтеся! Є така штука, як зона комфорту, і дуже багато людей застрягають в цій зоні, бояться зробити наступний крок, кинути виклик собі, через страх не хочуть пробувати щось нове. Але час минає, ніхто за вас не зробить вашу історію. Молодіжні організації – це крута можливість для тих, хто тільки-но закінчив школу, або вступив до університету. Можливість знайти однодумців і розвинути нові навички, спробувати себе в робочих процесах, зрозуміти, що подобається, а що ні. Щонайменше, це варто спробувати!