Останнім часом Василь Ломаченко привчив нас, що в другому-третьому, ну, зрештою, в четвертому раунді його суперники неодмінно падали на ринг, немов снопи…

Цього ж разу серед ночі із суботи на неділю все пішло не зовсім так. До чемпіонських поясів за версіями WBO та WBA в легкій вазі Василь неодмінно мав додати ще один – за версією WBC, аби рухатися далі до абсолютного чемпіонства.

Люк Кемпбелл у Лондоні, у себе вдома, бився як лев і тримався як один зі спартанців царя Леоніда… Василь кружляв довкола нього у своєму звичному та інтенсивному «дикому танці», жалив суперника різкими, блискавичними ударами, немов оса коханця, котрий поліз на чужу клумбу з квітами.

Але!

Минав другий, третій, сьомий раунди – британець тримався. Його добру фізичну підготовку було видно неозброєним оком. Він відчайдушно відбивався. Трохи тікав, більше – клінчував, і все відвертіше й частіше намагався притиснутись із мертвими обіймами до Василя… Здавалося,  ще трохи і полізе цілуватись, як сумної пам’яті наш дорогий генсек, товариш Леонід Ілліч… При всьому цьому українська тривога за загальний підсумок двобою лише зростала. Це так було не схоже на нашого чемпіона Василя Ломаченка!

А тут ще й рефері в ринзі, шотландець, навіть не приховував своїх симпатій і робив усе, аби «витиснути» з ситуації щонайбільше… Зрештою, це саме завдяки рефері, вважаю, бій тривав усі 12 раундів та тримав інтригу аж до оголошення суддівського вердикту. Слава Всевишньому – всі троє суддів одностайно віддали перемогу Василеві.

Люк Кемпбелл з його «боєм до останнього патрона» одразу ж дав привід декому зі світових боксерських аналітиків зарозуміло та поспіхом стверджувати, що, мовляв, не такий він уже й непереможний, цей українець Василь з Білгород-Дністровського…

Воно, може, й так, але при цьому треба зауважити, що справді стоїчного і загалом геройського хлопця, британця Люка Кемпбелла одразу після бою алярмом відвезли до медичної клініки з діагнозом: «сильне фізичне і психічне виснаження»…