«За байраком байрак, А там степ та могила». Хіба скажеш ще краще про Жукове, що на західному краю землеволодіння села Чернечий Яр? У цих кількох рядках Тараса Шевченка оживають у моїх очах і Жуковий Байрак, і Сербине Поле, і сама Могила… Чи не торкаємося цим невідомої сторінки біографії Кобзаря? А може то геніальна його уява так чітко змалювала місце, згадане у літописі Самійла Величка?

Коли наприкінці лютого 2021 року директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Олександр Супруненко запропонував мені взяти участь у перших читаннях Самійла Величка і зробити доповідь про свою книжку з історії Чернечого Яру, по правді кажучи, я навіть на хвильку розгубися. Бо й справді, що спільного між літописом першого козацького хронікера та історією мого села? Адже відстань у часі описуваних подій сягає майже 250 років. Єднає ці роботи хіба що любов до музи історії Кліо.

Але то лиш на перший погляд. Так, у літописі Самійла Величка немає жодної прямої згадки про Чернечий Яр, утім там є чіткі описи подій, що сталися на чернечеярській землі літа 1658 року. Маю на увазі започаткування полтавським полковником Мартином Пушкарем сумнозвісної доби руїни України. Ці події звісно, висвітлено в історії Чернечого Яру.

А тепер найголовніше: чи міг Тарас Шевченко побувати на Сербиному Полі.

Одразу зазначимо: немає жодних письмових документальних свідчень про такий факт. І все ж наважимося зробити своє припущення. Й аргументувати його.

Ще у 60-ті роки ХХ століття молодий шевченкознавець Ярослав Дзира довів, що Шевченко студіював у рукописах літопис Самійла Величка. Про це йдеться у листі Осипа Бодянського до Тараса Шевченка. Познайомилися вони 1844 року, і це знайомство додало Тарасові Григоровичу інтересу до історії. Бодянський тоді надав йому унікальну можливість вивчати рукописи Величка.

Той-таки Ярослав Дзира свого часу надрукував наукову статтю про джерела архаїстичних слів у поезії Кобзаря, де доводив влив на це літопису Самійла Величка.

У 1845 році Тарас Шевченко й Олександр Лук’янович багато подорожували удвох Полтавщиною. Вірш «За байраком байрак» народився навесні 1847 року. До речі, слово байрак, яке Величко вживає в описі розгрому сербів, а Шевченко – у цій поезії, в Чернечому Ярі не вживалося. Там жив топонім Жукова Балка, або просто Жукове. У літописі Величка згадуються два топоніми Ліс Ріг і Жуковий Байрак. Вони і нині ясно видні на місцевості. А поряд степ і могила. Їх Самійло Величко не згадує, зате згадує Шевченко. Наче бачив на власні очі те місце, звідки почалася руїна України.

Або ж це, справді, звичайне поетичне прозріння Генія.

Ця світлина – кадр із італійської мелодрами «Соняшники» режисера Вітторіо де Сіка, із Софі Лорен і Марчелло Мастроянні у головних ролях. Кадр, знятий у Чернечому Ярі.

…Степ і могила.