«Всі покою щире прагнуть,
А не в один гуж всі тягнуть,
Той направо, той наліво,
А все браття, тото диво!»
(Іван Мазепа).

У Полтаві при велелюдному зібранні нарешті врочисто відкрили пам’ятник Іванові Мазепі. Це перший повноцінний монумент славному гетьману в Україні.На початку 2000-х з ініціативою встановлення пам’ятника Івану Мазепі виступив голова Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» народний депутат України Микола Кульчинський. Його підтримав президент Віктор Ющенко. Видав указ, за яким Україна мусила гідно вшанувати 300-річчя Українсько-шведського союзу. Президент розпорядився встановити пам’ятник українському гетьманові не лише в обласному центрі, а й у столиці. Тоді й розпочався збір коштів в Україні і світі на полтавський монумент.

Пам’ятник виготовили, відкрити збиралися на Покрову 14 жовтня 2009 року. Однак найбільший спротив цьому чинив тодішній мер Полтави Андрій Матковський. Краяни пам’ятають його слова: «Доки я сиджу в кріслі мера, пам’ятника Мазепі в Полтаві не буде». Таку ж позицію зайняв і наступний міський голова Олександр Мамай. Щоправда, гучних заяв не робив, чинив хитріше: мовляв, це політичне рішення має прийматися на високодержавному рівні. Розумів, що тодішні владці, оглядаючись на Москву, ніколи не погодяться встановити пам’ятник Мазепі. А всидіти в «мерському» кріслі кортіло.

Найбільшими меценатами, котрі профінансували виготовлення пам’ятника, стали Валерій Головко, Віктор і Петро Ющенки, Микола Кульчинський, Віктор Балога, Олег Скрипка, Віктор Бугайчук.

Були ще спонсори, бо благодійниками саме їх назвати тяжко. Йдеться про наших «патріотів до глибини кишені» з Верховної Ради: там од щедрот своїх спромоглися зібрати на пам’ятник аж… 500 гривень.

Трохи історії. Відомо, як Московська імперія люто нищила портрети гетьмана Мазепи – на картинах, церквах, іконах, гравюрах. І прикро, що нинішня статуя гетьмана у Полтаві, вочевидь, таки мало схожа на оригінал. Твердження, що ми, мовляв, не знаємо достеменного вигляду Івана Степановича, насправді тільки на руку тим, хто хотів би витерти з пам’яті народу справжній гетьманів образ.

Але ж він зберігся, той справдешній образ! Принаймні у книзі «Істина мені дорожча» це переконливо доводить шанований полтавський мистецтвознавець Кім Скалацький: «…по-перше, гетьман мав бороду, по-друге, не був красенем, а був «негарний, але дуже інтелігентний». Існує-таки щонайменше три близькі до оригіналу парсуни Івана Мазепи: в літописі Самійла Величка, який особисто знав гетьмана і не міг у своєму творі подати фальшивий портрет, зображення з Підгорецького замку та гравюра М. Бернінгротга 1706 року.

Натомість на полтавському монументі скульптора Миколи Білика і архітектора Віктора Шевченка гетьман постав безбородим красенем. Аж ніяк не довгобразим, як стверджують історики. Напевне, цар Петро І був би задоволений. Принаймні, його політика методичного винищення всього, що нагадувало б «ізмєнніка Івашку», дала свої плоди: бодай зорову пам’ять про Мазепу стерти з уяви поколінь українців майже вдалося.

Утім менш вимогливі полтавці бачать в пам’ятникові лише символ. На цьому й погодимося.

Про його художні якості ще скажуть слово мистецтвознавці. Але вже виникає питання: чому скульптор усадовив гетьмана на дзвоні? Дзвін має будити людей, збирати, скликати. Хіба весь цей час, та й сьогодні Мазепа не кличе українців до боротьби?  Про позу, яку творці обрали для гетьмана, навіть писати ніяково: вона, м’яко  кажучи,  дивна, щоб не сказати неоднозначна.

Зате місце для пам’ятника, до честі ініціаторів-активістів та й архітектора, вибрали те, що треба: біля Свято-Успенського собору. Саме неподалік ще у 20-х роках ХХ століття стояв старенький будиночок, що свого часу належав тітці Івана Степановича. Принаймні так стверджує письменник Дмитро Нитченко у книжці «Від Зінькова до Мельбурна».

Спершу відкрити монумент мали 5 травня, о 12-й годині. У будній день, коли найактивніші полтавці або працюють, або навчаються. Миттю містом поширився поголос, що, мовляв, чиновництво перестрахувалося: на відкритті має бути Президент, а тому у такий простий спосіб хтось вирішив зменшити ризик небажаних ексцесів.

До слова, підстави для серйозної тривоги були: напередодні, в ніч проти 4 травня, невідомі вандали намагалися підірвати пам’ятник, пошкодивши верхню частину постаменту.

Зрештою свято відкриття перенесли на 7 травня. Хоч і під дощем, але полтавці зібралися вчасно. Чого не скажеш про високих гостей урочистостей. Утім, вистоявши додатково двадцять хвилин, громада дочекалася і Президента. Разом з Главою держави у торжестві взяли участь патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет та міністр аграрної політики і продовольства Тарас Кутовий. А от міністра культури не було. Як вдалося вияснити – ані пана Нищука, ні когось із його заступників організатори дійства чомусь не запросили.

Не сподобив своєю присутністю свято нинішній голова Полтави Олександр Мамай. Як, до речі, і його сумнозвісний конкурент на виборах від об’єднаних пропрезидентських сил, недавнішній «мазепофоб» Андрій Матковський. Хоча, справедливості заради, під час останніх виборчих перегонів «оновлена» команда екс-мера вже обіцяла полтавцям чималі гроші на пам’ятник Мазепі. Але Матковського «прокатали» – і невдаха-претендент, звісно ж, тут-таки й забув про свою обіцянку.

– Від Богдана до Івана не було гетьмана. Цією приказкою українці ще за життя Мазепи визначали історичний масштаб його постаті, – констатував на початку свого виступу Президент України Петро Порошенко.

Після врочистої частини розпочалося свято. Прикрасили його славетний гурт «Хорея Козацька» під орудою Тараса Компаніченка і народний артист України Василь Голуб, який вийшов на сцену в гетьманському вбранні та натхненно прочитав вірш Мазепи «Дума іли пісня»:

– Гей, Панове Єнерали,
Чому ж єсте так оспали?
І Ви, Панство Полковники,
Без жадної політики,
Озьмітеся всі за руки,
Не допустіть гіркой муки
Матці своїй більш терпіти!
Нуте врагів, нуте бити!

На той час можновладці вже покинули майдан. А жаль: їм варто було б почути цей злободенний гетьманський заповіт.