Він почався, коли ще не було й третьої ночі, – гулом літака й глухим вибухом бомби.
Вчора росіяни обстріляли в Чернігові чергу за водою, раніше, нагадаю, також обстріляли чергу за хлібом, вбивши 13-ро людей. Скільки загинуло вчора, ще не знаю.

Були й хороші новини – наші розгромили колону рашистів під Прилуками. Знищено один «ураган», ще один захоплено цілим. Утилізовано кілька машин і окупантів. Загалом за вчора знищено 7 російських літаків, 3 гвинтокрили, 3 крилаті ракети.

Коли я це пишу, стало відомо: окупанти захопили околиці Рубіжного, цілу ніч обстрілювали його та Сєвєродонецьк, а біля Попасної обстріляли у своєму підлому стилі евакоавтобус. Сама ця географія свідчить: навіть і близько не просунулися окупанти до адміністративних кордонів Луганської та Донецької областей.

Виявляється, головою Чернігівської районної адміністрації Андрія Кужеля призначено через те, що Олександр Селівон, який був призначений за пару місяців до Широкої війни, банально втік. І це колишній мєнт. Щось не так у тій поліції реформовано, якщо і він, і начальник обласної поліції Нідзельський накивали п’ятами… Проте є багато українців, які, навпаки, повернулися захищати Україну. З 24 лютого – 320 тисяч наших громадян, в основному чоловіків.

Перевірив інформацію про мобільний крематорій російської армії у Олишівці – не підтвердилася, і в Олишівці окупантів нема. Були два обстріли, двоє людей загинули. Але такий крематорій смердить у Седневі. Ну дійсно, не везти ж трупи «соотєчєствєнніком» кудись у Кемеровську область, – раша економить…

Журналіст Олег Шпак питає: «Чому мовчить лауреат Шевченківської премії Дмитро Іванов?» Дивне питання, як для чернігівців…

Для українців нема ніякої «загадки русской души» – ми її давно розгадали сибірами, соловками, Голодомором… Але ось писав чесний російський письменник Віктор Астафьєв: «Працювали погано, отримували мало, жили одним днем… При загальній освіті, в тому числі і вищій, залишились напівграмотною країною. Зате багато спали, пили непросипуще, крали безоглядно. І цьому у напівсні перебуваючому, до всього, крім випивки, байдужому народу запропонували будувати демократичну державу, змушуючи його думати й жити самостійно. А для чого йому це? Треба це йому? – забули спитать».

…І настав ранок, і був день, уже двадцять третій, української Широкої війни, яка стала вітчизняною, всенародною. І дивувалися святі на небі українському народові і молили Бога, щоб зло, на нього послане, повернулося туди, звідки вийшло.

І буде так!