Яка сухенна весна – за час Широкої війни жодного дощу! І російські снаряди, крім людей, вбивають ще й наші луги: білі дими переплітаються над Україною, як молитви. Як прохання з прокляттями, що, також переплітаючись, ширяють з України до неба.

Ранок у Чернігові поки що на диво тихий: російські стерв’ятники не прилітали – може, через те, що виплодилися смертоносною своєю «братскай любовью» пізно вночі. Летіли парами і кидали бомби, здається, десь на південніші од Чернігова села. Ті потерпають чи не більше за саме місто…

В Чернігові ж, за відчуттями міського голови Владислава Атрошенка, лишилося проживати менше половини мешканців – орієнтовно 130 тисяч. У місті вже третій тиждень нема електрики, води, тепла. Як повідомили в «Чернігівводоканалі», на одну тільки насосну станцію прилетіли 60 снарядів. Тобто росіяни цілеспрямовано створюють ту безвихідь, яку дипломатичною мовою стурбований Захід називає «гуманітарною катастрофою». Чернігівці знаходять вихід: технічну воду беруть з Десни і Стрижня, питну розвозить героїчний «Чернігівводоканал», у дворах багатоповерхівок вже з’явилися туалети і кабиці для приготування їжі. Ворог знищив основну частину техніки комунального автопідприємства і вивезення сміття стало ще й через це проблематичним. І, як сказав Владислав Атрошенко, уже стає нікому лагодити мережі електро- та водопостачання: спеціалісти теж люди, вони виїздять/виходять з міста і просто нікому працювати.

Оперативна обстановка на Сіверщині стає відомою тільки зі скупих офіційних повідомлень, але ось голова Семенівської громади Сергій Деденко повідомив у соцмережах про рух ворожих колон. Мені ж відомо про встановлення росіянами блокпостів біля села Гірськ у бік Нових Борович та в селі Хотуничі – це Сновська громада. А побіля села Пакуль наші розбили велику групу окупантів, там багато вбитих і поранених. Очевидно, метою небіжчиці-групи був Славутич. У селі Ковпита під Черніговом, окупованому нещодавно, кавказці та буряти позаймали порожні хати, у дворах поставили камази і бетеери, завалили осокорами дорогу на Андріївку, де раніше їх побили наші, і ходять по дворах, просять дрова. Холодно їм, холоднокровним, на гарячій Україні…

І про інформаційну політику. Перекажіть хтось Офісу Президента, який встановив цензуру на радіо і телебаченні: не можна робити інформаційні випуски такими депресивними! Основний час ефіру про евакуації – це інформполітика капітулянтів, бо, як казав Черчілль, евакуаціями війну не виграти! А має бути інформполітика переможців – тобто більше про успіхи ЗСУ, про боротьбу на дипломатичному фронті і про занепад на росії. Скажімо, про зупинку єдиного танкового заводу «Уралвагонзавод», бо там закінчилися запчастини, які поставляв Захід. Росія визнала загибель в Україні майже 10 тисяч своїх і понад 16 тисяч пораненими. А насправді їх удвічі більше. Втім навіть оті оголошені цифри вбитих-поранених незабаром зникли з офіційних російських інформджерел.

…І був знову ранок, і надходив 28-й день Широкої війни, і воювала Україна проти великого агресора. І розбила Україна міф про могутню російську армію. Лишився ще міф про «велику російську культуру». І плакали святі українці на небі і на землі, і бачив Бог їхні сльзи, і пекли вони його пеком, і ставали вони гарячими головешками – на голови тих, хто приніс народу нашому війну.