Ми знаємо, як це – тримати валізу напоготові. Як це – радіти електриці. Як це – обіймати близьких щоразу як востаннє. Ми пристосувалися до цих обставин і навчилися жити з постійними вибухами, переживаннями та втратами. Але все це – наш український досвід. Ми відчуваємо війну всією своєю шкірою, щодня.

А що в цей час відчував світ? Який вигляд ця війна мала з Мадрида, Берліна, Бішкека чи Пекіна? Чи вони також хапалися за голови, читаючи перші новини про масштабне російське вторгнення в Україну? Чи жахалися, дивлячись кадри з Маріуполя? А може, просто перегортали стрічку, втомлено зітхаючи: «Невже ще одна війна?». Може, наша кровопролитна війна для них – це просто коротке відео в Instagram, між рецептом пасти та сповіщенням про чергову кінопремʼєру.

Авторка звернулася до людей з різних країн і запитала їх, як вони дізналися про війну і як сприймають її тепер.

Як було?

У перші години після повномасштабного вторгнення інформаційний простір світу буквально вибухнув: провідні агенції, видання, новинні сайти навперебій публікували повідомлення, карти російського наступу, перші фото з українських міст. Телебачення переривало звичне мовлення спеціальними випусками новин, а в соцмережах поширювали нові й нові відео з різних місць України.

«Я дізнався про це із соціальних мереж, точніше з Twitter, – розповідає Дрін з Косово – Я був у кав’ярні й побачив новину, що Росія почала війну – російські війська стрибали з літака з парашутами».

«Я дізналася про війну з нашого телебачення. Побачила відео, де бойові літаки скидають бомби на Україну – всюди були пилюка й порожньо. Я також бачила солдатів.», – повідомила Прісцилла з Нігерії.

«Я дізналася про повномасштабне вторгнення в Україну через TikTok », – сповістила Айджал з Киргизстану.

Отже, найчастіше респонденти називали соцмережі – Instagram, Twitter/X, TikTok. Але й традиційні телеканали. Дехто дізнавався в інший спосіб – наприклад, від друзів:

«Насправді, деякі друзі публікували про це рано вранці, і тоді я зайшла в Twitter і побачила, що це всюди. Пізніше я прочитала більше деталей на іспанських новинних сайтах», – згадує Мірея з Іспанії.

Це був момент, коли інформація поширювалася масовано та швидко. Українці кричали, а світ чув. Люди читали, дивилися, ділилися, переживали. У перші дні війна в Україні стала головною темою планети. Напевне тому, що це був шок. А може, й тому, що тоді це страхіття сталося там, де світ його точно не чекав. І тоді ще не було інформаційної втоми. Не було екранів, які звикли до тих страшних та жорстоких кадрів…

Втома

«Так, я втомився від цього – десь через місяць або два після початку війни. Про це говорили всюди, а я вже не хотів про це думати», – зізнається Данієль з Польщі.

«Не можу сказати, що спеціально шукаю інформацію – я не цікавлюся політикою… Дуже рідко натрапляю на новини про війну», – пише Марго з Албанії.

«Спочатку я слідкувала майже щодня, але зараз читаю рідше – хіба якщо станеться щось серйозне. Зазвичай читаю онлайн-газети, як-от «La Repubblica», або отримую оновлення через соцмережі, де іноді можна знайти більш глобальну перспективу», – ділиться Літезія з Італії.

Проте траплялися серед моїх респондентів і ті, хто відчуває відповідальність залишатися в курсі й досі регулярно стежить за розвитком подій в Україні.

«Зазвичай я дивлюсь TikTok і читаю новини в Instagram. У мене є новинний акаунт, де мене інформують про нові події, що відбуваються в Україні», – зазначає Айджал з Киргизстану.

«Двічі на тиждень. Я просто дивлюся новини по телевізору, а також читаю газети, де є інформація та зображення про війну», – повідомляє Zheng Jiahao з Китаю.

«Мені цікаво, що відбувається щодня і які новини з’являються. Дуже шкода людей в Україні, особливо немовлят і дітей», – свідчить Діонора з Киргизстану.

Для деяких людей інформація про війну з часом стала не просто важкою, а виснажливою. Не тому, що їм байдуже. Навпаки. Саме через сильне співпереживання, безсилля й постійний потік болісних новин деякі респонденти почали свідомо уникати цієї теми, хоча й продовжують підтримувати Україну морально.

«Так, я дуже втомився від війни. Я хочу миру. Цю війну має зупинити росія, бо гинуть люди», – пише Дрін з Косово.

«Це дуже важко емоційно й викликає відчуття безсилля. З часом я трохи відключилася від цього, бо не знала, що можу з цим зробити», – зізнається Мірея з Іспанії.

«Так, я відчувала втому. Мені набридло, бо щоразу, коли бачу новини, це означає, що люди гинуть і міста руйнуються – і це дуже пригнічує», – не приховує Прісцилла з Нігерії.

Правда, фейки й інформаційна обережність

У світі кожен має доступ до публікації, але не кожен – до правди. Війна в Україні стала інформаційним фронтом. Чи задумувалися колись іноземці над тим, що саме читають? Факт? Емоційну маніпуляцію? А, можливо, фейк, створений зумисне?

Хтось одразу замислювався над цим, хтось, навпаки, приймав усе за чисту монету.

«У соцмережах з’являється багато інформації про Україну, росію та саму війну. Частина з них, на мою думку, служить для залякування поляків, а інші – це можлива пропаганда», – такої думки мій респондент Гжегош з Польщі.

«Особисто я ніколи не сумнівалася у правдивості новин про війну, принаймні коли вони надходили з надійних джерел – національних або міжнародних газет –  написала мені Літезія з  Італії. – Але я вважаю, що дуже важливо звертати увагу на те, як подається інформація, і завжди перевіряти джерела. Бо іноді новини можуть бути викривлені. У соцмережах дуже легко натрапити на дезінформацію або контент, вирваний із контексту. І хоча я й не сумнівалася в самих фактах, стала уважнішою до того, що читаю або поширюю».

«На початку – так, було багато пропаганди, і я від цього втомилась –  зауважує Марго з Албанії. – Я справді читала підозрілі новини – про Зеленського, зокрема, одна публікація мала вигляд пропаганди і стверджувала, що у всьому винна Україна».

«Так,  – зізнається Прісцилла з Нігерії, –  у мене були сумніви, бо бачила щось у соцмережах, де йшлося про те, що росія намагається «повернути» свою територію від України, і через це веде війну. Також втручання Заходу мені здаються сумнівними й важкими для довіри».

«Офіційні медіа надають неупереджену інформацію для людей. А от соціальні мережі мають власну позицію, тож треба самому робити висновки», – вважає Zheng Jiahao з Китаю.

Отже, попри інформаційний хаос, більшість моїх опитаних свідомо розрізняють пропаганду і реальні події. Вони усвідомлюють, що в сучасному світі важливо не просто читати новини, а критично ставитися до джерел інформації. Тому довіряють лише перевіреним ЗМІ, щоб не піддаватися маніпуляціям й отримувати максимально точну картину того, що відбувається в Україні.

На відстані, але не осторонь

Коли запитала у іноземців, як вони уявляють війну в Україні, читаючи новини, як сприймають їх через екран телефона чи телевізора, – відповіді були різні. Але кожна мала щось спільне: переживання, щире співчуття, усвідомлення того, що ця війна – не вигадка.

«Я б сказала, що це дуже трагічно – скільки невинних дітей, людей, стареньких загинуло,.. – бідкається Діонора з Киргизстану. – Через рішення «згори» постраждав невинний народ. І жити щодня з тривогою, не знаючи, звідки й коли прилетить наступний снаряд – це, напевно, найстрашніше, що можна уявити…».

«Люди, ймовірно, живуть у страху, – дає відповідь Zheng Jiahao з Китаю, –  адже війна знищує їхнє нормальне життя. Чоловіків можуть призвати до армії, і, як я чув, це може бути обов’язковим, тож припускаю, що життя там є напруженим і сповненим страху».

«Це жахливо і сумно, бо люди втрачають усе, – тривожиться Лара з Німеччини. – Вони не знають, що принесе майбутнє, живуть у постійній невизначеності – чи переживуть наступний день, чи повернуться їхні чоловіки з війни чи полону. Їм доводиться жити в постійному страху».

«З мого погляду, українці живуть у страху перед тим, що може статися далі, – підтримує думку попередниці Прісцилла з Нігерії. – Мені здається, що всюди похмуро, вулиці порожні, і радості зовсім немає. Думаю, що президенту зараз дуже важко, і я справді сподіваюся, що це все скоро закінчиться».

«З того, що я бачила, здається, що життя там сповнене невизначеності й страху, але й стійкості, –  запевняє Мірея з Іспанії. –  Я уявляю, як люди ходять до школи, працюють – ведуть звичайне життя, але завжди готові бігти до укриття, якщо пролунає сирена. Це як суміш буденності з постійною тривогою – щось, що мені важко повністю уявити. Думаю, люди там дуже виснажені, але водночас горді з того, як довго вони чинять опір».

«Думаю, що це сталося неочікувано навіть для самих мешканців, – пише Назіра, з Казахстану – Я можу лише уявити, яку кількість тривоги відчували люди в перший місяць активних бомбардувань – як вимикали світло й воду, були проблеми з документами і спроби виїхати у безпечні місця, залишаючи Батьківщину. Особливо важко, думаю, було солдатам і військовим, які відчували відповідальність і обов’язок захищати країну, а також їхнім близьким – дружинам і матерям, які чекали й не завжди могли знати, чи все з ними добре».

«З моєї точки зору, війна в Україні виглядає як довготривалий, виснажливий і надзвичайно травматичний досвід для людей, які там живуть –  ділиться думками Літезія з Італії. – Я уявляю, що звичайний день української родини включає постійне оновлення новин, прослуховування повітряних тривог, хвилювання щодо електрики, опалення і постійне емоційне напруження. Я можу лише уявити той страх – втратити близьких чи невідомість, що буде далі. Для мене важко повністю усвідомити, як це – жити в таких умовах».

«Уявляю, що люди вже просто підготовлені до того, щоб у будь-який момент сховатися у бункери, метро тощо, – зазначає  Гжегош з Польщі –  У багатьох містах життя триває звичайним чином. Але в містах, де відбуваються атаки, думаю, що кожен готовий до втечі, живе в страху і постійному стресі».

Кожна викладена тут відповідь, кожне уявлення про війну в Україні – це не лише про те, як нас бачить світ. Це ще й про те, наскільки далеко або близько ця війна до сердець інших. А світ – він різний. Хтось читає щодня, хтось – уникає новин. А війна триває. І поки вона править кривавий бал, відстань – не причина для мовчанки.