Як сьогодні пам’ятаю день, коли з татом і молодшим братом їхали подивитися справжні перегони. Мені було років десять, і розуміння того, що «картинки з телевізора» скоро оживуть і на власні очі побачу дійство, від якого перехоплює дихання, затьмарювало свідомість. Так, що більше ні про що не могла думати. Тоді ще не знала, що нічого подібного до славетної «Формули-1» не побачу. Радше, це було вітчизняною «реплікою» змагання світового рівня.

Ми проїжджали Стрижавку.

– Тут жив сам Гітлер! – мовив тато…

В його голосі одночасно вловлювалися нотки гордості й відрази: нашу славну Вінницю вибрав за прихисток сам диявол.

– Кажуть, – з інтонацією ведучого «Битви екстрасенсів» вів далі тато, – тут усе заміновано. Це «бомба сповільненої дії». Для чого Гітлер її тут лишив, неясно. Однак через деякий час, кажуть, може «бабахнути». Тоді не тільки наша Вінниця – вся Україна в повітря злетить.

Не пам’ятаю перегони, машини, які змогла побачити здаля, за сотні метрів, бо тато поскупився на квиток. Ми стояли віддалік, зазираючи за паркан. Зате добре запам’ятала татові слова про те дивне місце, «Ставку Гітлера». Ще, мабуть, з місяць не могла спати, постійно думаючи про це, боячись злетіти у повітря із 47-ма мільйонами, які ні про що не здогадувались…

Через багато років я повернулася до Стрижавки. Зізнаюся, до останнього вірила, що там «усе заміновано» і боялася туди їхати. Та холодний розум вгамовував емоції аргументом: із бомби уповільненої дії музей не зробили б.

Очікувала на величний німецький палац з потаємними ходами, схованими глибоко під землею, зі славнозвісними німецькими скарбами, технікою, зброєю… Та переді мною стояла звичайна для тих часів двоповерхова будівля з невеликими прибудовами. Усередині, де моїй уяві вималювалися широкі коридори мармурової підлоги та позолочених стінами, був один великий зал, обставлений тим, що залишилося з воєнних часів. Тьмяні старі світлини, малюнки, схеми «Вервольфу», зношене до дір обмундирування, гільзи, навчальні гранати, зброя. Обходячи зал, відчувала, як під ногами невдоволено рипить підлога. Цікаво, що вона приховує? Невже ці звичайні речі – все, що залишилося? Чи це лише те, що можна показувати?

Польова ставка Гітлера «Вервольф» огорнена безліччю таємниць і легенд. Деякі з них просто неймовірні. Наприклад, дехто вірить, що під землею сховано сім поверхів, начинених небаченими скарбами. Серед них – скіфська чаша, що має велику силою і за часів війни мусила притягнути сюди, у Стрижавку, лідерів найбільших держав для укладення якихось домовленостей. Навіть блудять історії про існування цілого підземного міста. Історики досі не можуть до кінця дослідити це місце. Вочевидь, це пов’язано із браком документів, які б підтвердили або спростували існування підземних прибудов. Є лише довідка оперативної групи НКДБ «Про результати оперативного обстеження колишньої ставки Гітлера біля м. Вінниці» від 1969 року. Вона у вільному доступі, зберігається в музеї «Вервольфу». У ній точно описується географічне розташування ставки, бункери, система охорони й знищення об’єкту.

Євген Шафранський, радянський та український кіносценарист і письменник, автор книжки «Вісім таємниць – вісім поверхів «Вервольфу», у матеріалі для тижневика «Дзеркало тижня» вказує: «Першобудівники «Вервольфу» з’явилися в Стрижавці вже в серпні 1941 року, через місяць після окупації Вінниці. У вересні прибула спецохорона гестапо. На лісовій ділянці, оголошеній заборонною зоною, розгорнулося будівництво силами німецьких і польських спеціалістів із залученням на найважчі роботи радянських військовополонених та місцевого населення. До квітня 1942 року перший етап будівництва ставки був завершений».

У довідці, якою послуговувався дослідник і про яку було зазначено вище, об’єкт описується, як командний комплекс із чудовою охороною, до складу якого входив 81 будинок і 3 залізобетонні бомбосховища.

Як бачимо, жодного слова про підземні сім поверхів, начинені золотом, коштовним камінням і вибухівкою. І точно нічого про скіфську чашу, що, як стверджує легенда, своєю надпотужною енергією притягає «різну нечисть».

Чому саме Вінниця?

Відомий англійський дослідник цього періоду Леонард Мослі писав: «Протягом усього літа 1938 року росіяни будували аеродром під Вінницею на Україні, безпосередньо біля кордонів із Румунією. На початку вересня 20 російських бомбардувальників піднялися з цього аеродрому, перелетіли через румунську територію і сіли на ужгородському аеродромі в Чехословаччині…»

Так Гітлер отримав красномовне застереження: повітряний міст радянських бомбардувальників пролягав над Румунією – єдиним постачальником нафти для Третього рейху. Це означало, що Німеччина могла залишитися без пального.

«Для німецьких спецслужб ще з 20-х років не було секретом, що саме тут, на тодішньому західному кордоні СРСР, розташована потужна військово-повітряна база, котра органічно вписувалася в оборонний комплекс, іменований «Лінією Сталіна», – пише Євген Шафранський. – При реконструкції цієї бази влітку 1938 року проводилося не лише розширення злітних смуг і ангарів. Був потрібен особливий командний центр для управління наміченими операціями в Південно-Східній Європі».

Хоча існує ще одна версія, романтичнішна. Нібито найближчий соратник фюрера, «наці номер два» – рейхсмаршал Герман Герінг у роки Першої світової воював льотчиком на Поділлі і закохався в українську дівчину. Проте, відлітаючи додому, залишив її. При надії. Так він порадив Гітлерові Вінницю як місце найкращої дислокації майбутньої ставки.

Що за іменем «Вервольф»?

В кожній мові є омоніми. Німецька не виняток. Слово «верфольф» має два значення: «werwolf» – «перевертень» і «wehrwolf» – «озброєний вовк». Однак ставка Гітлера називалась саме «Wehrwolf». Справді, хто б наважився назвати фюрера перевертнем?

…Покинувши «хороми» нацистського вождя і вийшовши на подвір’я, щільно обставлене макетами відомої техніки, я вдихнула свіже післядощове повітря і подумала: «Що ж тут такого містичного?» Будівля цілком нагадувала покинуту радянську лікарню, можливо, психіатричну. Довкола ліс, у ньому надійно сховано бункери, на подвір’ї – вишка, щоб ніхто зайвий не підійшов і не вийшов, а на паркані, що якраз і захищає від зайвих очей, – вивіски про проходження тематичних квестів у зачинених кімнатах.