Накрило пилюгою так, що будинок мого сільського сусіда –  ніби у густому тумані. Поки всі зациклені коронавірусом, поки з нездоровим задоволенням підраховують зростання вражених і нехотя говорять про одужалих, шалений вітрисько жене з пересохлих полів пелену пилу…

Дві-три хвилини на обійсті – і на зубах пісок тріщить. Не потрібно й карантину – нове лихо заганяє до хатнього прихистку.

… А мали би бути о цій порі в Божих храмах, а увечері поверталися б зі свічечками до хатів і малювали б з молитвою на вустах на одвірку хрестик на знак віри і захисту. Мали би! Та церкви стоять нині пусткою, а над головами лютує небачена доти пилюга, ніби свідчить про нікчемність людини перед силою Природи.

… І хоч Чистий Четвер, а нема кому мити ноги дванадцятьом… З тим карантином навіть по троє збиратись не можна… Тим часом під скаженим вітром гнуться дерева, ледве стримуючи його натиск… І коронавірус, і ця буря зі щільного, сизого пилу – то новітній символ людського глупства, котре штовхає спершу обирати до влади собі подібних, а потім палити траву, розорювати луки, висушувати болота, вирубувати ліси і врешті-решт накликати на себе і всіх довкола вітер покари.

«Сидить в Бенгалії Рабіндранат:
«Людина з глини! Людина з глини!» ––
Сміється вітер з України, вітер з України».
(Павло Тичина)

Не сміється – лиховісно регоче…