В селі Щербанівці на Київщині вшанували монументом митрополита Київського і Галицького Тимофія Щербацького. Чин освячення пам’ятника очолив архієпископ Агапіт із собором духовенства релігійної громади Православної Церкви України Обухівського району. В урочистостях узяли участь скульптор Михайло Горловий, представники місцевих органів влади, громадських організацій, історики. Патріотичними піснями завершив захід народний артист України Тарас Компаніченко.

Ініціативу спорудити пам’ятник митрополиту Тимофію підтримали та допомогли втілити в життя громадські організації «Народний музей України» та «Музичний батальйон».

Тимофій Щербацький (у світі Тихон Щербак) – знакова постать ХVIII століття. Та й суперечлива. На посаді Київського і Галицького митрополита у середині 1700-х років показав себе успішним менеджером. Його зусиллями втілено справді великі проєкти: упорядковано Софійський монастир, реформовано навчальний процес у Києво-Могилянській академії, завершено будівництво Лаврської дзвіниці, укріплено лаврські пагорби над печерами. При ньому Київська Лавра стала місцем паломництва ченців із Балкан (болгар, сербів, македонців та ін.): вони навчалися тут архітектури, друку книг, писанню ікон тощо.

Діяльність владики, проте, неоднозначно оцінено істориками. Для прикладу, автор статті про Тимофія Щербацького у багатотомній «Енциклопедії українознавства» за редакцією професора Володимира Кубійовича дорікає митрополитові за те, що той постійно конфліктував із Печерською Лаврою, професорською корпорацією Київської академії і «своєю конфліктною політикою… ослабив Київську митрополію і цим сприяв дальшому включенню її в орбіту Російської православної церкви».

Утім новітні дослідження українських релігієзнавців багато в чому спростовують такі категоричні оцінки. «Політика петербурзького  Синоду була чітко спрямована на перетворення Київського митрополита у пересічного єпархіального архієрея, – стверджує професор Олександр Саган. – Жорстка боротьба фізично виснажила митрополита. Тому у 1757 р. він подав рапорт на звільнення і поселення у Видубицькому монастирі. Ця добровільна відставка спростовує одну із версій його переміщення на Московську катедру — нібито через внутрішній конфлікт у митрополії. Проте замість відставки Тимофій був усе-таки вперто переведений на Московську катедру. У січні 1767 р. йому все ж вдалося звільнитися і піти на спокій. Але здоров’я було підірване остаточно – у квітні цього ж року він помер у Чудовому монастирі в Москві, там і похований».

Після майже трьохсотлітнього «московського полону» Тимофій Щербацький повертається на рідну землю – заслужено добрим іменем.