Фемінізм і бодіпозитив – у деякому сенсі суміжні поняття. Вони про довіру до себе, до своїх думок, свого тіла. Про те, що всі ми різні, хоч ділимося на чоловіків і жінок. Але різні = (дорівнює) рівні.  Кожен має право на існування, на щастя. Нема жодної потреби у стандартизованих категоріях: це лише додає до нашого життя негативу, надуманих образ.

Про фемінізм

Ярослава КОВАЛЬЧУК, студентка IV курсу Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, асистентка редактора у видавництві «Медуза», феміністка:

– У своїй книжці «Чому не варто боятися  фемінізму?» соціолог Тамара Марценюк визначає фемінізм передовсім як рівні права та можливості для жінок і чоловіків. Цілком із цим згодна. Я не прихильниця радикального фемінізму: якщо вибирати течію, мені найбільше імпонує інтерсекціональний фемінізм, який заперечує не лише дискримінацію жінок, а й расизм, гомофобію, ейджизм (дискримінація за віком)…

Втім, до чоловіків-феміністів ставлюся скептично. Ще не зустрічала серед них стовідсоткових прибічників фемінізму. Навіть ті, хто називає себе феміністами, часто-густо проявляють стосовно жінок пасивний сексизм.

Читаю багато публікацій на цю тему, здебільшого критичних. Відвідую виставки, пов’язані з жіночим стилем, спеціалізовані лекції. Зокрема і ті, які  ініціювали у столичному PinchukArtCentre організатори виставки «Свій простір» (Назва експозиції відсилає до хрестоматійного есе Вірджинії Вулф «Своя кімната» (1929), у якому письменниця підважила стереотипне уявлення про позицію і місце жінки-художниці в «чоловічому» світі, – Авт. ).

Для мене «феміністичне» майбутнє України – це коли не табуюють, не нищать і не закривають такі виставки, як «Українське тіло» чи «Виховні акти», присвячені, зокрема, домашньому насильству. Саме це, як на мене, перший надважливий крок від негативної конотації до суспільного порозуміння.

Євгенія СОВА, редактор у видавництві «ПрофКнига», феміністка:

– Ще підлітком прочитала роман американської письменниці Мег Кебот «Щоденники принцеси». І мене захопив образ матері головної героїні – феміністки, вільної від стереотипів.  Я не фанатка чогось радикального, тих течій, де звинувачують чоловіків у всіх гріхах. Для мене фемінізм – це усвідомлення, що є вибір. Я не вважаю, що всі жінки мають бути кар’єристками, відстоювати себе і т.д. Головне: ніхто не має права осуджувати їхній вибір і штовхати до того, чого жінка не хоче. Навіщо створювати рамки: «Ти маєш народити до 30 років!», «Люби рожевий колір, бо ти дівчинка!»?

Це стосується і чоловіків. Фемінізм і тут допоміг би оздоровити стосунки, зруйнувавш стереотипи. Зокрема, що саме чоловік має заробляти  гроші для сім’ї і що саме йому слід розв’язувати домашні проблеми та нести на собі весь тягар «глави родини». Чоловіки теж нікому нічого не винні. Необхідно розділити відповідальність.

І, звісно, фемінізм – противник насильства. Нині звинувачують саме насильника, а не його жертву. А раніше було й таке: дівчину зґвалтували і вона ж залишилася винною. Мовляв, «ти його спокусила: навіщо так відверто одягаєшся?».  Хіба ж це справедливо?

А насильство у сім’ї? «Якщо б’є – значить любить», – ця дика,  «домостроївська» фраза – щоб виправдати  звірства чоловіка. Нині нарешті запрацювали різноманітні центри, куди жінка звернутися по правовий захист від домашнього насилля. Та й у поліції тепер зобов’язані вислухати і відреагувати на такі скарги дієво, а реплікою: «Жіночко, не смішіть».

Про бодіпозитив

Міла ГАЛІЦА, plus-size модель, актриса, учасниця проектів «Модель XL», «100 в 1», «Топ-модель по-українськи»:

– Завжди вважала себе позитивною людиною. А коли й у нас виник рук бодіпозитивісток, зрозуміла, що я ще й бодіпозитивна дівчина! Для мене бодіпозитив – це любити власне тіло. І не важливо яке воно: худе чи пишне, маленького зросту чи під два метри, – воно твоє, а іншого не буде. Не кажу, що його не слід удосконалювати: фізичні вправи ніхто не скасовував. Але потрібно сприймати себе таким, яким ти є.

Мене засмучує, що до бодіпозитиву іноді відносять те, що насправді є цілковитою протилежністю взагалі чомусь позитивному. Наприклад, фідеризм. Це коли партнер, частіше чоловік, «відгодовує» свою дівчину до величезних розмірів. Невже таку практику можна вважати здоровою? Я бачила дівчат, які це пережили. За якісь 3 роки «розросталися» удвічі, а то й утричі. Вважали, що це красиво. Але наїдати кілограми – це нездорово! Як і анорексія – це зневажання власного здоров’я.

Або антигігієна. І чому люди почали вважати її бодіпозитивом?! Жовті зуби, немита голова – антилюбов до власного тіла! Жах!

Маю в соціальній мережі власний паблік «Пишки»: понад 60 тисяч підписників. Він повертає дівчатам надію на те, що вони можуть жити нормальним життям. Багато тих, хто вважає себе некрасивими, нікому не потрібними. Хтось вважає, що всі її життєві проблеми – саме через зайву вагу. Знаю із власного досвіду: товстунки, які намагаються худнути, якраз і мають проблеми… В пабліку «Пишки» люди знайомляться, знаходять друзів. Було дуже багато листів подяки від закоханих. Одна дівчина написала мені, що саме в тут познайомилась зі своїм чоловіком, що нещодавно народила дитину, що вона дуже щаслива. Я читала і плакала від радості за них.

Взагалі-то, я бодіпозитив більше асоціюю з пишними людьми, але він про всіх: про дівчину з горбиком на носі чи хлопця з веснянками на обличчі. Так, зустрічала і бодіпозитивних чоловіків – красивих, щасливих, впевнених у собі. Та все ж вважаю, що бодіпозитив – переважно для жінок. Бо нас більше – не впевнених у власній привабливості. А бодіпозитив саме для того, щоб ми могли відстоювати себе і недоліки перетворювати на «родзинки» нашої привабливості, неповторності.

Анна, блогер в Іnstagram, художниця:

– Не лаяти себе за те, який ти насправді, не почувати себе некрасивим, бо не підходиш під стандарти, – ось що для мене бодіпозитив. Я для себе вирішила: бути худою – не значить бути найгарнішою. Три-чотири кілограми, яких не вистачає чи навпаки забагато, не мусять бути найважливішою темою мого дня. Почавши так мислити, знайшла гармонію із собою.

 Погоджуюся, що бодіпозитив природний і для чоловіків. Вони також стежать за своєю зовнішністю і цим переймаються. Мій знайомий пише мені, що не міг займатися спортом через травму і тому набрав декілька кілограмів. Але прочитав мої дописи в instagram про бодіпозитив і стверджує, що вони допомогли йому впоратися зі своїми комплексами.

Звісно, цей рух більше долучає жінок, через індустрію моди та краси. Мало кого з чоловіків цікавить ця тема: всі ці «beauty»-журнали пишуть не про стандарти чоловічої краси. Там нема про те, як схуднути, як стати привабнішою для Нього.

Мене тішить, що все змінюється. З’являється більше моделей, так званих, plus-size, магазини у своїх каталогах не ретушують тіло та зовнішність. Сподіваюся, що з кожним роком буде все менше дівчат, зневірених у собі. А всі ці «стандарти-стереотипи» жіночої краси просто зникнуть.

Чому бодіпозитив та фемінізм суміжні поняття?

Коли у жінок не було права голосу, їм також вказували, як вдягатися, як виглядати. Про це їм розповідали не лише чоловіки. Самі дівчата вигадували нові методи «самокатування», щоб здаватися красивішими, а ще, мабуть, щоб було чим займатися. Що могли тоді жінки собі дозволити, окрім псевдонауки краси? Дуже мало чого. Саме тому, бодіпозитив – це якоюсь мірою наслідок фемінізму. Тепер менше лунає «ти повинна», а більше «обирай сама, на свій розсуд».

*   *   *

Тим часом досі фемінізм та бодіпозитив для багатьох – як червона ганчірка. Ми чуємо ці слова, та не знаємо їх суті. А суть нехитра – просто треба вміти любити себе.