Металеві ворота столичної пожежної частини № 25 зачиняються з глухим гуркотом. За ними – десятки машин, що рятували Київ у різні епохи, запах мастила й ледь помітні сліди кіптяви на старому металі. Саме тут, на Оболоні, в одній з найбільших у Європі пожежних частин розташовано Музей пожежної справи. Простір, де історію не ховають за склом. Тут експонати на колесах: здається, мить – і оживуть, за першим викликом озвуться двигунами, зірвуться з музейного спочинку і, як колись бувало, помчать туди, де пекло, на порятунок.

Музей відкрили 26 січня 2004 року. Але фахова пожежна справа в Києві, звісно ж, має свою тривалу, насичену подіями історію. Ще на початку ХІХ століття, 1811 року, у місті з’явилися перші пожежні частини. Тоді на виклики виїжджали «пожежні лінії» – три кінні вози рухалися один за одним. Звідси й назва: лінія.

Рукави та дзвіночки

Експонати цього музею переносять у минуле не гірше за ілюстровані підручники історії. Оцей дзвіночок колись замінював сирену, його вішали на останній віз або тримали в руках.

– Пожежні рукави тоді ще не були гумовими, – розповідає пресофіцер ДСНС Софія Позднякова. –  Їх шили з рукавів одягу, просочували воском, аби вода не витікала. Саме тому й сьогодні шланг у професійній мові називають «рукавом».

«Впізнаваний» колір

У 1913 році з’явилася перша пожежна машина – німецький «Мерседес». Перша автівка з насосом, здатна сама набирати воду. Тодішні пожежні машини не були показними – коричневі, зелені. Щоб люди розуміли, що їде рятувальна машина і не перешкоджали руху, їх почали фарбувати у червоний колір.

На тодішніх світлинах пожежники неодмінно вусаті – і це не для показного ефекту. Вуса слугували своєрідним фільтром: їх змочували й затискали у носі, коли треба було захиститися від диму.

Каски

В руках Софії Познякової каска влгнеборця кінця ХІХ століття. Невелика, без підкладки, незручна. Єдиний елемент захисту – металеве ребро жорсткості зверху, яке мало приймати на себе удар того, що падало на голову.

Радянський автопарк

У музеї є експонати на ходу. Скажімо, перша в Радянському Союзі пожежна машина з насосом. Або автівка із кабіною для рятувальників. Доти у моделях пожежних автомобілів такої зручності не було: вогнеборці навіть у негоду їхали, сидячи збоку на лавочці, під відкритим небом. А ця машина 1950 року – єдина у світі. Названа «рукавним ходом», бо перевозила лише рукави – до 100 штук. У СРСР таких машин було лише дві, але збереглася лише ця, у київському музеї. Завершує експозицію пожежного автопарку радянського періоду автодрабина ГАЗ-51 1965 року випуску. На відміну від сучасних «хмарочосних» ця діставала максимум до п’ятого поверху.

Війна і пожежники

Є в музеї експонати нинішньої російсько-української війни. У перший день широкомасштабного рашистського вторгнення, 24 лютого 2022 року російська вояччина намагалася захопити аеродром у Гостомелі.. Десантувавшись з гелікоптера, загарбники зв’язалися з начальником пожежної частини Русланом Кошовим, наказали здатися. Отримали відкоша. А Кошовий вирішив врятувати техніку. З двома рятувальниками виїхав пожежним МАНом, але росіяни розстріляли машину з гелікоптера. Руслан Кошовий загинув одразу. Водія і рятувальника поранило, вони змогли вибратися і сховатися під машиною. Десять годин пролежали у холоднечі під обстрілом росіян, телефонували до Києва, чекали на допомогу. І вижили

Тіло Руслана Кошового окупанти забрали до Білорусі, довго не віддавали, лише згодом обміняли на російського полоненого. Героя-пожежника поховали аж у вересні 2023-го. На його честь назвали пожежний катер. А у музеї зберігається лобове скло того самого МАНа. І світлини Руслана Кошового, водія та рятувальника.

Є в цій експозиції й інші жахітливі знаки рашизму. Зокрема заміновані іграшки, речі й сухпайки, які залишали окупанти. Предмети, що мали вбити і скалічити невинних.

*   *   *

Музейна експозиція пожежної справи відтворює шлях розвитку вітчизняного професійного вогнеборства – від кінних возів до сучасних машин, від дзвіночка до сирени, від воскових рукавів до високотехнологічного спорядження. І від мужності до мужності, бо передусім цей історичний простір про людей, які за всіх часів та правителів ставали і стають на двобій з огнедишною смертю. Рятуючи чужі життя, ризикують власним. Тут історія не закінчується підписом під експонатом.