Для того, щоб намилуватися розмаїттям київських «фасадних фресок», не обов`язково їхати у центр столиці. На Лівому березі міста є вулиця, де мурал при муралі, ще й муралом дивиться.

За даними ресурсу Kyivmural, сьогодні фасади столичних будівель прикрашають 149 муралів. Більшість оцих диво-фресок – на будівлях, що височать далеко від центру міста. Переважно добре знані. Хоча є й маловідомі, які не ввійшли до рейтингу кращих, навіть не позначені на екскурсійних  картах Києва.  Бо коли складали ці путівники, їх ще не було.

Почнемо наш огляд  від станції метро Чернігівська. З вікна будь-якої маршрутки, що прямує повз Дарницьку площу,  ще на під’їзді до неї добре видно першу висотну композицію. Її створив Ернесто, американець із Маямі. Його роботи можна побачити в багатьох містах світу, але руку майстра видають яскраві кольори і розмаїття квітів… Ескіз схвалили кияни, віддавши за нього 50  тисяч лайків-голосів. Композиція настроєво та й ментально близька українцям: наче ілюстрація до народної пісні чи легенди. Цікаво, що поки художник працював на «верхотурі», хтось поцупив його фарбу. Невже, «кляті москалі»?
Адреса: Харківське шосе, 2а, навпроти ТЦ «Дарниця».

Далі дорогою доведеться трохи потерпіти, розглядаючи сіренькі однотипні будівлі. За одним із поворотів відкриється справжня мистецька вулиця: тут працював колектив художників. Кілька секунд – і ми впізнаємо в сюрреалістичній картині Тараса Шевченка.. Зазвичай,Тарас упізнаваний  не лише для українців, тому закордонні «творці прекрасного» охоче експлуатують його образ чи ідеї, але цього разу  автором виступив наш співвітчизник, відомий соціальним мережам, як DimaFatum. На думку вуличного митця, як він сам себе називає, у 90% муралів відсутній прихований смисл, вони не більше, ніж  проста і доступна альтернатива сірій стіні будинку. У композиції Діми кожен елемент відіграє призначену роль, несе прихований смисл: ледве помітний тхір (рос.-  хорёк, від сленгового скорочення назви Харківського масиву), равлик – аналог конс`єржів сучасних багатоповерхівок, а мураха – то предикат  жителів мегаполісу. Як зізнається художник, «невипадкових елементів», звісно, більше, але нехай кожен впізнає себе сам.
Адреса: Харківське шосе, 158.

Напевне, жителям цього будинку так сподобався згаданий нами мурал, що вони погодилися і на другий,  реальніший та інтимніший. Ми бачимо сцену стосунків між чоловіком і жінкою, яку Innerfields, художник з Берліна, пояснив так: «Коли об`єкт твого кохання поруч, але ти не відчуваєш близькості». Ефемерний силует чоловіка свідчить, що об’єкт швидше відсутній, ніж присутній. І стріла, чи то Купідона, чи фатуму, кохання або смерті, так чи інакше поцілить у кожного  з нас.

Більше робіт автора знайдете  на його сайті.
Адреса: Харківське шосе, 158.

Повертаємо  ліворуч і через кілька хвилин пішої прогулянки  перед очима –  образ дівчини. Вітер розвіває її волосся так сильно, що локони заплелися на сусідній фасад. Тому побачити мурал повністю можна лише з фронтальної сторони. Над малюнком працювала мексиканська художниця PaolaDelfin. Її візитівка – чорно-білі мурали: не п’ятдесят, а безліч відтінків сірого. Нещодавно Паола з теплом згадала про київську роботу у свої сторінці Інстаграм. З моменту  створення фрески минув  рік і мисткиня зізналася, що сумує за українським борщем. Отже, чекаємо на новий мурал?…
Адреса: Харківське шосе, 170а.

Поруч найзагадковіший мурал, на будівлі за адресою: Харківському шосе, 170. Створений Олівером Боннардом з Канади глечик нагадує про славне козацьке минуле нашої країни. А розбитий, бо, за задумом автора,  це символізує  вплив на людину тих самих  антропогенних чинників, що й на Чорне море. Змаління душі таке ж небезпечне, як і забруднення  довкілля. В українській культурі глечик став сакральним знаком «єднання Землі і Сонця, без чого неможливий хатній достаток», пояснює автор. Глечик – не лише вжитковий посуд, а й учасник найважливіших обрядів та ритуалів.

Справжня космічна Одіссея, над якою працювала команда митців з Франції та Іспанії, розгорнулася на стіні будинку за адресою: Харківського шосе, 180/21. Братерським стосункам між людьми не повинні заважати їхні відмінності – така ідея роботи. Фреску  виконано в яскравих, контрастних синіх та помаранчевих, тонах. Якою мовою, створюючи настінний шедевр, спілкувалися автори,  лишається загадкою, проте зрозуміло: то була мова взаєморозуміння, мистецтва і любові…

Від редакції: Мурали на стіні… Вони потребують від художників  фахової підготовки, особливого розуміння урбанізованого простору, навіть, відважності. Але давно у Києві маємо зразки малих «настінних» форм. Звісно, йдеться не про примітивні графіті чи хуліганські написи у ліфтах. Говоримо про зразки справжнього побутового мистецтва, коли мешканці розмальовують соняхами і мальвами свої під’їзди чи сходові клітини – куди дістане рука і що підкаже уява. Якщо  маєте трішки фарби та несподівані ідеї, а головне – бажання творити, жодні бар`єри не стануть перепоною.