Людина, яка стала символом боротьби за права кримськотатарського народу у XX столітті. Громадський діяч, який проклав міст між українцями та кримськими татарами, привітав створення Української Народної Республіки. Голова першого Курултаю кримськотатарського народу Номан Челебіджіхан.  

Книжку «Не заросте травою поле бою…» про визначного державного і релігійного діяча, класика кримськотатарської літератури презентували в Укрінформі. Її автор – кримськотатарський поет, перекладач, дослідник  Юнус Кандим (Кандимов), народжений у вигнанні,  помер 2005 року. Уклав українсько-кримськотарський словник, на жаль, не виданий. А це ґрунтовне дослідження  побачило світ ще 2002 року. Проте  нинішнє його видання теж «прем’єрне» – вже у перекладі українською мовою. Приурочене до сотої річниці створення Курултаю кримськотатарського народу.

Як зазначив  творець українського перекладу, науковець та голова правління  «Української ініціативи»  Юрій Косенко,  історія визвольного руху кримськотатарського народу та біографія  першого голови уряду Кримської Народної Республіки і першого демократично обраного таврійського муфтія Номана Челебіджіхана тісно переплелися, стали одним цілим. «Було проголошено Кримську Народну Республіку, що будувалася на демократичних принципах, у тому числі на рівноправ’ї чоловіків і жінок, гарантувала свободу слова. Але її історія дуже схожа на історію УНР», – такі паралелі провів один із сьогоднішніх лідерів кримськотатарського народу, багатолітній політв’язень радянських таборів Мустафа  Джемілєв.

До речі, незабаром стараннями «Української ініціативи» на будівлі залізничного вокзалу у містечку Ічня, що на Чернігівщині, відкриють  меморіальну дошку. У пам’ять про перебування там Номана Челембіджіхана, дорогою із Санкт-Петербурга до Криму.

В книжці «Не заросте травою поле бою» також вміщено дослідження про стосунки Н.Челембіджіхана з провідними очільниками кримськотатарського руху –  І. Гаспринським, А. Медієвим, А. Озенбашли. Щоб читач краще розумів події  того часу,  опубліковано  добірку тогочасних офіційних документів: Конституцію Кримської Народної Республіки, листування, телеграми, витяги з протоколів.  І звісно ж публіцистичні, прозові та поетичні твори самого Н. Челебіджіхана. Серед них вірш «Я поклявся!», який став національним гімном кримськотатарського народу. Книжка містить і промову Челебіджіхана-ефенді, виголошену 26 листопада 1917 року, в день, коли Курултай обрав його головою кримськотатарського національного уряду. Він тоді говорив про ствердження національної татарської влади, «яка покінчила з російським деспотизмом».  І про тяжкі рани, «завдані нашому суспільному життю гнобленням і диктатом російського деспотизму», які «ще й досі кривавляться».

У післямові до книжки координатор Таврійської платформи, кандидат історичних наук Андрій Іванець чи не найповніше аналізує співпрацю діячів українського і кримськотатарського національних рухів  у час більшовицької агресії.

«Національна справа є священною. Померти за націю – це найбільша честь, найвища пошана. .. Тож не будемо гаяти часу: справа чекає!..», –  записав у щоденнику 1917 року Номан Челебіджіхан.

… Лютневої ночі з 22-го на 23-тє 1918 року окупаційна більшовицька влада, організатор на Кримському півострові кривавого «червоного терору», розправилася із заарештованим муфтієм. За однією версією, матроси розстріляли його у дворі севастопольського каземату, за іншою – в човні, у відкритому морі.

На останньому диханні, з помахом руки
Я промовлю: «Мій народе!», і зустріну смерть.

Священна справа Номана Челебіджіхана знову чекає. Нам її продовжувати!

Номан ЧЕЛЕБІДЖІХАН

Я поклявся!

Я поклявся кров обмити з ран твоїх, народе мій,
бо чому повинні гнити братчики мої в ярмі?
І якщо в житті спокійнім не терпітиму за них,
кров гаряча до краплини висохне нехай в мені!

Я поклявся світло правди в темний край принести мій,
бо чому не може брата брат побачити в пітьмі?
І якщо від цього горя не болітиме мені,
то нехай наплачу море я кривавими слізьми!

Я поклявся, давши слово за народ померти мій,
втішити його в недолі, сльози витерти рясні.
Бо якщо я навіть ханом буду жити сотні літ,
все одно пора настане в землю полягти мені!
                                 (Переклад Володимира Чернишенка).