Починаючи онлайн-зустріч зі студентами-журналістами столичного Грінченкового університету голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський зізнався: волів би не монологу, а живого спілкування – про те, що нині цікаве нам.

Про літературну робітню

Окрім помітної безпосередньої творчої участі в літературному процесі та керівництва НСЖУ, пан Сидоржевський заснував та редагує «Українську літературну газету», яка має друковану та електронну https://litgazeta.com.ua/ версії і красномовно потверджує, що слово – це дійсно зброя. Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну на сторінках видання публікуються художньо-публіцистичні та аналітичні матеріали про війну і героїчну звитягу українців.

У письменницькій робітні Михайла Сидоржевського теж гаряча пора творення одразу кількох книжок. Найперше тієї, яку він почав… іще за часів студентства, – фундаментальної художньо-документальної праці про отчий край письменника, село Старий Солотвин, що на Житомирщині. Майбутня книжка ґрунтовна, сягає майже пів тисячолітніх історичних глибин, охоплює ціле сузір’я людських доль. Майстер слова освоює й інші злободенні теми, сподівається, що цього року світ побачить документально-публіцистична книжка про події новітньої історії України (від Революції Гідності до наших днів).

Про те, як писати, щоб читали

Письменник активно відслідковує процеси, зокрема, у вітчизняній журналістиці та публіцистиці. Й означує певні тенденції. Найперше, що, на його думку, характеризує особливості нинішніх публікацій, – помітне переважання лаконічності, точності, «меседжевості» над розлогістю великих аналітичних текстів. Друге спостереження – паперова журналістика втрачає свої позиції, а в умовах війни особливо. Але разом із тим М. Сидоржевський переконаний, що паперова журналістика все ж таки буде існувати, питання – у яких пропорціях. Третій момент – домінування новинної журналістики: нині час, пересичений знаковими подіями. І такі повідомлення набирають колосальну кількість «вподобайок» та репостів, одним словом – «вірусяться».

Ази письменства

Михайло Сидоржевський з дитинства багато читає. І дуже рано почав «трішки записувати»: «Спочатку це було геть дитяче, щось пригодницьке, фантастичне”». «Мартін Іден» Джека Лондона у 18 років підштовхнув його до самореалізації як літератора. Перша порада тим, хто ступає на шлях письменства, – читати, читати і читати, найперше класиків. Чим потужніший фундамент прочитаної літератури, тим легше орієнтуватися в системі світових координат. Серед літературних вчителів нашого гостя: Тарас Шевченко, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Григір Тютюнник… Багато він почерпнув корисного для себе із латиноамериканської та японської літератури. Як відзначив М. Сидоржевський: «Високе слово залишається у підсвідомості, воно спонукає до роботи. Писати потрібно щодня не покладаючи рук, тоді можна розраховувати на результат».

Стимули творчості

Звісно, кожен автор мріє бути читаним, оціненим і відомим. Звичне суспільне вшанування плодів літературної праці – літературні премії. Державних літературних премій в Україні, на думку М. Сидоржевського, замало. У кожній європейській країні їх більше. Національна спілка письменників України частково заповнила цю прогалину: засновано чимало літературних премій, як всеукраїнських, так і регіональних. До цієї справи долучилися меценати, які усвідомлюють важливість літератури для суспільства.

Передбачення й уроки

Книжка Михайла Сидоржевського «Час фарисеїв та героїв», яка побачила світ 2015 року, значною мірою стала пророчою. Багато з того, що автор виклав у ній як спробу футурології, збулося. На жаль, маємо плачевні наслідки нехтування національною культурою, пережили і засилля чужого шоубізнесу, російської пропаганди, ледь не щодня читаємо новини про колаборантів у рясах з так званої української церкви московського попа Кіріла. Саме ці духовні гнійники розтроюджували спокусу нинішніх кремлівських фюрерів заграбастати Україну. Що ж, уроки маємо винести всі. Українська еліта перш за все. Мусимо все переосмислити й будувати справді оновлену Україну, на нових засадах.

* * *

Спілкування із Михайлом Сидоржевським – письменником, журналістом, видавцем, ствердило в думці, що праця літератора – надто важлива, аби нею легковажити. Письменник відповідальний перед собою, власним народом, історією. Пам’ятаючи напуття геніального Франка: «Якби ти знав, як много важить слово».

Ми почерпнули багато новацій, почули одкровення, які потребують осмислення й аналізу. За що сердечно дякуємо нашому гостеві! А ще, знаючи, що 5 травня пан Михайло відзначає день народження, щиро вітаємо його! Творчого довголіття та невичерпного натхнення для нових талановитих творів, шановний пане Михайле!