Навіть коли ти перебуваєш на академічній мобільності, коли подорожуєш Європою, роздивляючись найкращі, найславетніші споруди столиць, усе одно залишаєшся відданим своїй Аlma mater. Сумуєш за парами в рідному університетському корпусі, іноді бачиш його уві сні… Адже архітектура — це не лише про бетон і скло. Це про уяву, яка втілюється у форму, світло і простір.

… Коли милувалася паризькою Ейфелевою вежею, раптом піймала себе на думці: якби її творець Густав Ейфель був киянином. Сучасним київським архітектором, якому випала нагода створити проєкт нашої центральної університетської споруди.

Він славився нестандартним баченням пластики металу. Його архітектурною уявою постало наяву понад 200 споруд: віадуки, вокзали, банки, школи, церкви, казино. Майже всі його 36 мостів увійшли до підручників прикладами сміливих інженерних рішень. Його пасажі зі скляними куполами, стали зразком для наслідування в усьому світі. Він уходив до команди фахівців, які працювали з каркасом для відомої статуї Свободи – символу демократичної Америки.
Отже, якби Ейфель був киянином. І якби проєктував головний корпус мого рідного Грінченкового університету.

Штучний інтелект Ideogram переконаний: тоді споруда мала б усі шанси на такий вигляд.

Скажете, фантазії? Не заперечую. Але для мене це ще й нагода глянути на наше освітнє середовище ширше: яким воно є і яким могло би бути. Бо архітектура, як і освіта, формує не лише простір, а й спосіб мислення, відчуття перспективи, віру в можливе, а ще більше – в неможливе. Якщо університетська будівля може надихати, то й знання, здобуті в ній, не носитимеш за плечима тягарем. Вони теж надихатимуть, окрилюватимуть.