Це для тих, хто ще й досі вірить в аполітичність російської церкви в Україні… У храмі села Ковпити на Чернігівщині, коли громада перейшла до української церкви, виявили на почесному місці ікону царя Ніколая II…

Той Миколка, Бог зна з якого дива, є для московитів святим. Так ось стояла в українському храмі величезна ікона: 1,8 на 1,4 метра.

Коли промосковська громада вибиралася з того храму – старі ікони покрали, а цю лишили. Дивно, правда ж, коли би йшлося про ікону святого?!

Це мені нагадало як ми виселяли у Чернігові комуністів із приміщення теперішньої «Просвіти» (там був музей комсомольської слави). Я наївно сподівався, що вони лишать нам ікони та рушники, які зберігалися в них яко експонати «буржуазних пережитків».

Яким же було моє здивування, коли затяті комуняки якраз старі ікони та вишиті рушники порозбирали, а лишили натомість портрети Берії, Малєнкова, Жукова та інших червонозвьозних монстрів.

«Ето нам нє нада», –  була категорична відповідь.

І ще – нагадаю: прихильники російської церкви в іншому сіверському селі Оленівці прямо казали: «Якщо наш не переможе – то підемо до української церкви»…

Мені стало дуже цікаво: хто ж  у них той «наш»?

Виявляється – тримайтесь за стільця, щоб не впасти та не забитися – Бойко!

Ну?!
То нам ще треба якогось зовнішнього загарбника чи ми самі себе поборемо?!

Що ж до російської церкви, то для таких виборців, прости мені Боже, інакше і бути не може –  вона тільки Богу і служить… Аякже…