Про Меланку й Василя, як і про водіння Кози, слід сказати окремо; це надзвичайно древні традиції, що, з одного боку, забулися, перемішалися з християнськими новорічними традиціями, а з іншого – незмінно хвилюють нас невмирущої красою символіки, людською теплотою, веселими витівками й добрим гумором.

В давнину Новий рік стрічали весною, і це стало причиною додаткової плутанини, бо обидва ці обряди відносяться скоріш до новорічних, аніж різдвяних свят. Але в наш час вони просто додаються до зимових святок, складають звичну розважальну їх частину.

Взимку, коли Природа вмирає, Богиня плодючості Меланка (це та ж таки Мокоша, Марена, жіночий символ «вода–земля») перебуває в царстві мертвих. На цей час це єдиний наш зв’язок із потойбічним світом, і то саме в Новорічну ніч. Рахмани (вони ж брахмани) живуть «по той бік», то наші предки. Десь серед них живе й Меланка; а тут така справа, що їй неодмінно треба вступити в шлюб, аби рік був урожайним. Отож під Новорічну ніч парубоцькі ватаги й просять рахманів відпустити Меланку погуляти.

Ой паночку-рахманочку,
Пусти з нами Меланочку
Із квітами, із дутками,
З хорошими парубками.

І рахмани відпускають! А що робити, такий закон Природи. За іншими уявленнями, вона сама в цю ніч шукає-блукає й таки виривається з підземного царства. Але теж не без допомоги чоловічої сили:

Ой там учора ізвечора
Пасла Меланка два качора./2/
Ой пасла, пасла – загубила.
Пішла шукати – заблудила./2/
Ой приблудила в чистеє поле,
Ой там Василько плужком оре: /2/
Ой оре, оре, жито сіє,
За ним те жито зеленіє. /2/
Ой оре, оре, сам плуг заносить,
За ним Меланка їсти носить. /2/
– Ой ти Василю, Василечку,
Виведи мене на стежечку. /2/
Ой ти, Васильку, ти чепчику,
Посію тебе в городчику /2/
Та й буду тебе шанувати,
По тричі на день поливати, /2/
Щосуботоньки проривати,
Щонеділеньки милувати. /2/
Щонеділеньки милувати,
За русу косу затикати. /2/

Василь тут – дивовижний міфічний герой, ніби й людина, але водночас і рослина, пахучий чепчик. В багатьох записах зафіксовано «черчик» – можливо, чернець, а скоріш це якесь давнє слово, етимологічно пов’язане з «черевом». (У Нечуя-Левицького можна прочитати про весну: «…славна пані череватая, що зачерчилась на трьох синів: на пашничка, конюшка і земчика», тобто завагітніла трьома синами.) Міфологічний сюжет новорічних пригод Меланки й Василя втрачений, дослідники ще довго розгадуватимуть символи-загадки, розкидані поетичними зблисками по багатьох щедрівках багатьох регіонів України. Схоже, вся ця містерія діється в іншому вимірі, десь у підземному царстві, і в сучасному християнському Василі нам непросто впізнати язичницьке божество, покровителя рослин, що мав людський вигляд, але після відходу в інший світ міг з’являтися на землі лише у вигляді рослини – квітки василька.

Якщо Меланка – це хтонічнна (підземна) сила, що живить рослинний світ з глибини, з води й землі, то Василь опікується наземною частиною рослинного світу.

Василь запліднює землю – плужком оре, жито сіє, за ним те жито зеленіє… Без цієї магії, без символів шлюбу Василя з Меланкою-Мокошею ще й сьогодні не обходиться жодне «меланкування».

З потойбічного світу в світ Сонця є тільки один шлях, який можна подолати в Новорічну ніч, і Василь знає той шлях, і виводить Меланку з царства мертвих! Щоб потрапити в реальний світ, вони долають якийсь водний рубіж. В піснях про Меланку часто згадується епізод, коли Меланка опиняється біля води і мочить свій одяг, зокрема фартух. Щоб приховати від ворогів утікачку, в щедрівках приховується справжня причина мокрого одягу Меланки і даються інші, часто абсурдні пояснення:

Наша Меланка господиня,
На ополонці ложки мила…
Ложку, тарілку упустила
Ложку, тарілку діставала,
Біленький фартух замочала…
Наша Меланка в Дністрі була,
Та й дністровую воду пила,
Та й на камені ноги мила,
Тоненький фартух замочила.
Ой повій, вітре буйнесенький,
Висуши фартух тонесенький.
Ой повій, вітре, з яру, з яру,
Висуши фартух краще жару.
Ой повій, вітре, із болота,
Висуши фартух краще злота.
Ой повій, вітре, туди-сюди,
Висуши фартух, піду між люди.

Є варіанти щедрівок, де фартух у Меланки золотий, що може означати її «непросте», божественне походження. Ще з іншого боку, мокрий фартух – відвертий еротичний символ, і всі ці ополонки, річки й дунаї лише для відводу очей, бо головна справа цієї Богині-Господині – плодитись і давати плодющу силу всьому сущому!

Втікачку переслідують потойбічні сили, щоб повернути її назад у підземелля. Треба збити ворогів з пантелику, заплутати сліди, і народ вдається до переодягання й маскування. Замість однієї справжньої Богині по всіх селах ходять ватаги меланкарів. У кожній ватазі своя ряджена (підмінна) Меланка, а в її свиті Василь, дід, баба, коза, а ще й гурт охоронців – стражники, драгуни, улани чи козаки з військовими атрибутами.

Наявністю справжньої й підмінної Меланки можна пояснити її двоїсту характеристику. В одних щедрівках Меланка – гарна господиня, справжня поміч своєму чоловіку; у відповідних ватагах її зображує гарна мати, що має кілька діток, щаслива в шлюбі, відзначається красою та пишною статурою.

Ой на горі вогонь горить,
Щедрий вечір, добрий вечір (рефрен)
Святий Василь за плугом ходить,
А Меланка коня воде,
Коня воде, хустку носе.
В тії хустці троє зілля:
Перше зілля – васильочок,
Друге зілля – барвіночок,
Третє зілля – любисточок.
Васильочок за образочок,
Барвіночок на віночок,
Третє зілля на весілля.

В інших щедрівках навпаки – це невміла ледащиця, і зображує її підмальований хлопець у дірявому жіночому одязі.

Наша Меланка обманниця,
На споді штани, зверху спідниця.
Наша Меланка не дівоча,
На ній сорочка парубоча.
Наша Меланка – господиня,
На ополонці ложки мила.
Стоять миски під лавкою
Позаростали муравкою.
Стоять горшки під другою
Позаростали усугою.

Парубок – уособлення Меланки підмінної; жінка-мати, очевидно, є образом справжньої Великої богині-матері, богині плодючості.

Час перебування Василя в реальному світі в образі людини обмежений лише Новорічною ніччю. Виводячи Меланку з потойбічного світу в реальний, він, мабуть, порушує якісь заборони, за що з першими променями ранкового сонця повинен перетворитися на квітку василька.

Саме в Новорічну ніч, і тільки в Новорічну ніч, коли Богиня плодючості вирвалася з царства мертвих, а Бог рослинності ще не втратив людської подоби, вони можуть узяти шлюб. Від їхнього священного шлюбу залежить добробут на землі, родючість рослин і плодючість тварин. Цей шлюбний зв’язок символізують і обрядові хліби Меланка та Василь, які в новорічну ніч лежать на святковому столі один на одному, захищені магічними атрибутами – часником, конопляним сім’ям, металевою монетою. Селяни цієї ночі не сплять на печі, щоб Меланці було де переночувати з своїм Василем.

Їхнє весілля представлене в новорічних обрядових діях, фольклорі та повір’ях. Юрби ряджених грають весілля Меланки підмінної, щоб обдурити духів з того світу. Найчастіше це – фарс із веселими розвагами; ось запис О. Курочкіна: «Замість традиційної ікони останні, в дусі карнавальної інверсії, “благословляли” затулою від печі, рублем і качалкою або чимось іншим, що потрапляло під руку. Далі дійство немовби переносилося до церкви. Наслідуючи справжню церемонію, наречені тримали в руках “свічки” – качани кукурудзи, обвиті вінками з сухого барвінку, на голові вінки з бур’яну або сухого бадилля…» В Прикарпатті, як годиться, ці дійства ще сміливіші: в ході імпровізованої вистави Меланка або дублюючий персонаж «баба» імітують пологи, в результаті яких на світ з’являється лялька-немовля. Постійним об’єктом ігрового зображення меланкарів бувають і попередні фізіологічні стадії життєвого циклу людини – статевий акт і вагітність.

Весілля Меланки й Василя є цілком «логічною» містерією, оскільки воно пов’язане з початком Нового року, пробудженням природи, зародженням нового життя.

Серед обрядових дій, що відбуваються в Новорічну ніч, можна ще згадати змагання ватаг ряджених меланкарів. Вони, як правило, відбуваються опівночі на роздоріжжях або на мостах чи кладках через потік. В індивідуальних поєдинках кожна ватага виставляє свого рядженого представника. Починають боротьбу зазвичай ряджені «ведмеді», іноді їх поєдинок визначає яка ватага перемогла, а іноді справа доходить до колективного змагання «стінка на стінку», хто кого потіснить. Команда, що програла, пропускає переможців уперед.

Поєдинок на містку, на рубежі двох світів, розділених водою, та ще й опівночі, може знаменувати поєдинок з представниками з потойбічного світу, які женуться за Меланкою, а обдаровування ряджених – відкупне пожертвування потойбічним силам за Меланку.