Тих, хто у липні цього року завітає на фестивальний перегляд німого кіно «Німі Ночі», очікує неабияке видовище: показ повнометражної української документальної стрічки «Людина і мавпа».

Фільм знято 1930 року в Сухумі, тоді новоствореним об’єднанням «Техфільм» при кінотресті «Українфільм». Режисер  стрічки –  відомий кінематографіст і біолог Андрій Вінницький, автор документального фільму  «Сонячне плем’я», що став переможцем Каннського кінофестивалю 1946 року;  оператор  Йосип Рона – німець, який  до початку 30-х років працював за контрактом на Одеській кінофабриці і створив як режисер два фільми за знаменитими творами Івана Франка: «Захар Беркут» і «Борислав сміється».

А стрічка «Людина і мавпа» обійшла екрани десятків країн. Тогочасна кінокритика згадує її як один з найкращих зразків науково-документального кінематографа. Втім історія стрічки драматична: на багато десятиліть твір випав з життя. Історики кіно вважали його безповоротно втраченим. Але фільм знайшовся.  Аж в Японії, в токійському National Film Center при Національному музеї сучасного мистецтва (The National Museum of Modern Art). Стрічку виявили випадково  дослідники, які шукали в архівах документальні свідчення зв’язків ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління – державної кінематографічної організації, що діяла з 1922-го по 1930-ті роки) із закордонною кінопрокатною системою. Адже чимало українських фільмів тоді з успіхом йшли на великих екранах Японії:  «Земля» та «Іван» Олександра Довженка, «Навесні» Михаїла Кауфмана і,  як з’ясувалося тепер, «Людина і мавпа»  Андрія вінницького.

Прикметно, що в Японському національному кіноцентрі кінострічку атрибутовано саме як українську. 35-міліметрову чорно-білу копію для України коштом Національного центру Олександра Довженка виготовила японська кінокопіювальна лабораторія IMAGICA West Corp. в місті Осака.