Історія твориться не на папері, а діями, які ведуть до великих змін, незалежно від того, бажаємо цього чи ні. 1990-ті роки стали для України епохою різких трансформацій, надій і втрат: нова держава лише вчилася жити за власними правилами. Серед ключових фігур тогочасних суспільних і політичних процесів був Євген Олександрович Щербань – тоді один із найбагатших та найвпливовіших людей. Його трагічна загибель залишає по собі безліч запитань. І про це наша розмова з Євгеном Євгеновичем ЩЕРБАНЕМ.

– Мені довелося багато чого вивчати про батька вже після його загибелі, – починає розповідь пан Євген. – Важливо виділити його діяльність у Верховній Раді. Тоді було створено фракцію «Соціально-ринковий вибір». Туди увійшли впливові люди: Віталій Масол, Євген Марчук, інші. Фракція була пов’язана із Ліберальною партією, а батько був «сірим кардиналом» партії. Партія динамічно розвивалася. Батько був великим бізнесменом. Гроші і політика – взаємопов’язані речі.

– У суспільстві завжди цінуються справжні лідерські якості. Ваш батько був лідером.

– Безперечно. І лідером жорстким. Він жив і працював в агресивному середовищі, де інакше було неможливо – з огляду на донецький регіон та специфіку шахтарської праці. Це середовище завжди пов’язане з небезпекою, адже там люди гинули. Тому на цьому життєвому шляху він мав різнобічний досвід, у тому числі взаємодію з агресивним середовищем: бізнесом, криміналітетом. Доводилося створювати образ, стиль спілкування. Батько був працелюбом, горів справою. Казав, що свято або вихідний – це коли в тебе успішно йдуть справи. Його можна охарактеризувати як цілеспрямовану людину. Швидко всього навчався та цінував активних людей, умів їх обирати.

– Що відрізняло його від інших бізнесменів?

– Він умів добре організовувати роботу й виконувати складні завдання. Наприклад, робота з «Азовсталлю». З радянських часів це був величезний комбінат. Батько прийшов туди як бізнесмен, бо хотів співпрацювати. І зумів налагодити доставку виробництву всього необхідного. Керівництво комбінату ставилося до нього з повагою.

– Ваш батько та його дружина Надія Миколаївна були однією з найяскравіших пар свого часу. Пані Надію згадують не лише як кохану жінку, а й вірну бізнес-союзницю пана Євгена. Як їм вдавалося поєднувати особисте життя та бізнес?

– Ті часи були непростими. Надія вчилася правильно поводитися у складних ситуаціях. Людей об’єднує ідея. Чоловік та жінка вирішують завдання по-різному, але все ж серйозна справа – це сильний емоційний зв’язок.

– У бізнесі є ті, хто грає за правилами, і ті, хто створює ці правила. На Вашу думку, до якої категорії належав Ваш батько? І як це проявлялося в його підході до ведення бізнесу?

– Скажу точно: батько дуже серйозно ставився до вимог закону. Насправді, люди бувають різні, і по-різному роблять бізнес. У батька був бізнес-партнер, грузин за національністю. А грузини, як правило, були «цеховиками». Пам’ятаю, він прийшов до батька, а батько йому: «Ти знову мені якийсь кримінал…». Батько міг не зовсім законну справу трансформувати. Якщо створюєш бізнес, то безпечність – важлива складова. Головне – вміти убезпечити бізнес, це креативність та вимушені заходи. Те, що бізнес батька розвивав донецький регіон і загалом Україну – це на тисячу відсотків правда. Він не був людиною, яка б украла і втекла. У нього було масштабне бачення розвитку України.

– Ваш батько був народним депутатом України. Яких змін він прагнув досягти, коли розпочинав політичну діяльність?

– Коли він ішов у політику, то насамперед прагнув захистити бізнес. Проте з часом його бачення та масштаб завдань істотно змінилися. Йому імпонувала модель розвитку Сполучених Штатів Америки, проте він більше схилявся до скандинавського варіанту устрою країни, де поєднуються ринкова економіка та сильна соціальна підтримка. І Ліберальна партія – це про ліберальну ідею: більше свободи, індивідуальності і менше впливу з боку держави. Він неодноразово говорив, що на бізнес тиснуть криміналітет і силовики – і це велика проблема. Прагнув створити середовище, сприятливе до розвитку бізнесу. Хотів бачити Україну багатою і процвітаючою.

Євген Щербань у кулуарах Верховної Ради України

– Чи можна стверджувати, що події 1996 року, зокрема резонансне вбивство Євгена Щербаня, стали символом процесу, коли бізнесові групи, швидко накопичивши капітали, почали активно входити в політику?

– Кожен сам обирає, яким шляхом йому піти.

– Є думка, що якби Ваш батько був живий, політична й економічна історія України могла б скластися інакше…

– Я переконаний у цьому. Його вектор був явно не російським. Батько не мав у Росії жодної нерухомості. Він говорив, що російські гроші – агресивні. Я згадав висловлювання батька: «Якщо буде бідне суспільство, нам цього не пробачать». Я переконаний, що ці слова були із глибини розуміння, установкою на те, якою має бути Україна. Вбивство батька вплинуло на хід розвитку регіону. І загалом України. У 1996 році велися перемовини щодо будівництва Донецького міжнародного аеропорту. Батько мав сільгоспкорпорацію «АгроДон», і на той момент у них була відкрита лінія на 100 мільйонів доларів. Також він планував у 1997 році відкрити близько тисячі заправок в Україні. Скажу більше: не виключено, що, якби батько був живий, то за підсумками виборів 1999 року ми мали б президентом України посланця від Ліберальної партії.

– На Вашу думку, як би він відреагував на сучасні українські реалії та виклики?

– Звичайно, батько захищав би незалежність України. Він дуже радів, коли ухвалили Конституцію, боровся з комуністами. Його слова справдилися, що російські гроші є агресивними.

– Минуло 29 років з моменту вбивства Євгена Щербаня. У фейсбуці Ви писали, що потрібно провести повторне розслідування, незалежне вивчення цієї справи. Залишилося більше запитань, ніж відповідей. То де справедливість?

– Справедливість – це питання вибору.

– Ваше ставлення до Сергія Тарути?

– Презирство.

– Ваш батько міг розуміти, що Сергій Тарута та Рінат Ахметов здатні з ним погано вчинити?

– Думаю, так. У мене є питання до ролі Сергія Тарути у подіях після вбивства і до того, що він знав або не знав у той період. Саме ці питання потребують відповіді слідства.

– Чи можна вважати, що Сергій Тарута – у руках Ріната Ахметова?

– До якогось моменту так, але як тепер, не знаю.

– Повернімося у 1996 рік. Читала про якесь загострення між донецьким і дніпровським кланами.

– Протистояння між донецькими і дніпровськими справді було. Є інтерв’ю, де батько говорить про третю силу, якій вигідно зіштовхнути донецький регіон і дніпровський. Тут виникає питання: на основі чого він це казав?

– Якої Ви думки про Юлію Тимошенко?

– Сильний політик. Хотів би з нею поспілкуватися. Є епізод, який послугував каталізатором для мене. Проводили допит у справі батька, мені принесли протокол, де все було написано проти неї, і я мав під ним підписатися. Мене тоді вразила ця ситуація:  якщо вони зі мною так роблять, то що тоді з іншими людьми?

– Складається враження, що наш олігархат слабшає. Колись усеможний Ігор Коломойським нині на лаві підсудних. Як Ви гадаєте, щось подібне може статися з Рінатом Ахметовим?

– Звичайно, може. Це повністю залежить від розстановки сил та збігу обставин. Кожен повинен відповісти за своє. Втім, я вважаю вищим пілотажем не те, коли когось карають, а коли людина сама кається. Це все про трансформацію, про зміни.

– Ваш батько начебто ладнав з Рінатом Ахметовим.

– Ні. Принаймні я знаю про один епізод, який свідчить про те, що там точно йшла якась підкилимна боротьба.

– Коли Ви востаннє бачилися з паном Рінатом?

– Давно. У 2014 році, в Донецьку.

– У якому стані тепер справа про вбивство Вашого батька?

– Її відкрито. Замовників не встановлено. Є офіційна версія, що замовив Павло Лазаренко, але я маю сумніви щодо якості розслідування і стосовно того, як вони дивно проводили допити Сергія Тарути та Ріната Ахметова. У мене складається враження, що на розслідування здійснюється тиск з боку впливових осіб, але це має бути предметом офіційної перевірки.

– Багато користувачів соцмереж бачили Ваш фільм-розслідування «Спадкоємець». Ви досі займаєтеся розслідуванням справи батька?

– Звісно.

– Знайшли нові деталі?

– Та багато чого є. Багатьох людей слід серйозно допитати. Вони цього, звичайно, не хочуть. До речі, нещодавно хотів зустрітися, поговорити під камери із суддею, яка вела справу щодо замовників. Але вона не хоче світитися. Генпрокурор, який розслідував вбивство Аліка Грека та мого батька і він же допитував Ахметова у справі, каже, що не всі деталі пам’ятає. Тут постає питання: люди, які займалися цим розслідуванням, справді ним займалися чи виконували чиєсь замовлення?

Місце вбивства Євгена Щербаня

– Головне питання: чиє замовлення?

– Питань багато. Але на них є відповіді, і це все спрощує. Якщо Лазаренка тут немає, то хто перешкоджає розслідуванню? Тарута б’є Безуглу по руках, Рінат сидить і не висовується. Алікові не поталанило, батькові теж. Недарма кажуть: удача відіграє свою роль…

– Схоже, Ахметов – людина  удачі?

– Так, він везунчик. Мені цікаво з ним поспілкуватися з цього приводу, як йому так таланить. Нехай би розкрив секрет.

– Ви спілкуєтеся зі своїм братом Русланом Щербанем?

– Ні. Ще коли ми почали знімати фільм «Спадкоємець», я побачив, що наші думки розходяться. Він дивно себе поводив. Попри все я вважав, що в цьому фільмі неодмінно повинні брати участь Руслан і менший брат Євген, син Надії Миколаївни, що ми втрьох повинні виступити єдиним фронтом. Журналісти до нього звернулися. Він погодився. Але потім прийшов і сказав, що юристи йому порадили не брати участі у фільмі. А далі арештовують моє майно. Ще до випуску фільму Ахметов продає мережу АЗС «Паралель», пов’язану з ТОВ «Гефест», яку він відібрав у нас за борги. Руслан пішов у програму до Дмитра Гордона, де висловився про фільм, який тоді лише анонсували. У фільмі до Руслана жодних претензій не виказувалося. Проте після того, як ми цю стрічку оприлюднили, Руслан знову подався до Гордона і дав велике інтерв’ю. Навіщо він це зробив? Гаразд, має свою позицію, а в мене — своя. Але навіщо йти і наговорювати на брата, який бореться? Якби Дмитро Гордон хотів об’єктивно у цьому розібратися, звернувся б і до мене.

–  А можливо таке, що ви колись об’єднаєтеся з братами?

–  Дай Боже. Я до цього відкритий.