29 лютого в Європейському парламенті стартував «Український тиждень». А напередодні у Києві оприлюднено результати соціологічного дослідження «Як українці ставляться до євроінтеграції», проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 14 по 22 листопада 2015 року в усіх регіонах України (за винятком Криму й окупованих територій Донецької та Луганської областей). Загалом опитано 2009 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки складає 2,3%.

– Дуже важливо тримати руку на пульсі громадської думки, знати настрої суспільства, що люди думають, наскільки взагалі для них важлива євроінтеграція, безвізовий режим, який зараз часто обговорюється і з запровадженням якого не все так просто, – зазначила у вступному слові директор Фонду Ірина Бекешкіна.

– За останні два роки маємо нові реалії у ставленні до інтеграційних пріоритетів, – констатувала політичний аналітик Фонду Марія Золкіна. – З одного боку зросла кількість людей, які підтримують євроінтеграцію, з іншого – спостерігається певне розчарування об’єднавчими процесами в євроазійському напрямку. А водночас збільшилася частка тих, хто вважає, що Україні не варто приєднуватися ані до ЄС, ані до Євразійського економічного союзу. Половина населення (50%) вважає, що Україна виграє від приєднання до Європейського Союзу, тоді як 26% дотримуються думки, що країна більше програє, а 24% не можуть визначитися зі своєю оцінкою. Втім існують регіональні відмінності у ставленні до цього питання. Оптимістичний погляд переважає на Заході та в Центрі України, де 77% та 57,5%, відповідно, вважають, що Україна більше виграє від набуття членства в Євросоюзі. Відносна більшість в інших макрорегіонах схиляється до того, що Україна більше втратить у разі вступу до ЄС. Так, на Півдні  лише 30% респондентів вважають, що держава більше виграє від євроінтеграції,  і 41% – що програє.  На Сході  ці показники – відповідно  35% та 46,5%, на Донбасі – 32% і 39,5%.

Основними перевагами від членства в ЄС українці вважають можливість вільного пересування  людей за кордон (39%), підвищення рівня життя людей (37%), вільний доступ  молоді до навчання в університетах держав-членів ЄС (34%). Майже кожен четвертий українець сподівається, що членство в ЄС сприятиме проведенню внутрішніх реформ в України. І хоча суспільні уявлення українства про ключові переваги ЄС лишаються достоту стабільними, деякі з них останнім часом стали більше поширюватися. Водночас значна частина населення Донбасу, Сходу та Півдня України не бачить переваг у членстві України в ЄС. Основними негативними наслідками від євроінтеграції, на думку тамтешніх респондентів, можуть бути  еміграція українців за кордон (33%) і погіршення відносин з Росією та іншими країнами СНД (27,5%). Також існують побоювання, що остаточний євровибір України спричинить  підвищення рівня безробіття (18%), втрату російських ринків (17%) та зниження рівня життя  людей (16,5%).

Найбільше приєднанню України до ЄС, на думку населення, заважає корупція та повільний темп реформ (43%), недостатній економічний розвиток України (41%) та низький рівень життя населення (36%). Окрім цього, 27% вважають, що на заваді євроінтеграції України стоїть агресія Росії і воєнні дії на Донбасі; 22% називають перешкодою позицію західних держав-членів, які не прагнуть бачити Україну членом ЄС, і 20% опитаних вважають, що на шляху до ЄС стоять проблеми з демократією та правами людини в Україні.

В українському суспільстві поступово зростає сприйняття українцями самих себе як європейців. Так, якщо у травні 2013 року  відчували себе європейцями 34% і не відчували – 55% українців, то у грудні 2013-го це співвідношення становило 44% та 50%, відповідно, а в листопаді минулого року ті, хто відчуває себе європейцями, вперше опинилися у відносній більшості: 47% проти 42%. Хоча й тут бачимо значні регіональні відмінності.

Запровадження безвізового режиму важливе для 57% українців. Такої позиції дотримується абсолютна більшість жителів Західного (80%) і Центрального (64%) макрорегіонів. Громадська думка Півдня балансує приблизно на рівному розподілі: тих, кому можливість їздити без віз важлива, – 44%, а тих, для кого це не має значення, – 47%. На Сході  і Донбасі важливим безвізовий режим вважають  по 39% жителів, а для більшості  обох регіонів (55–56%) скасування візового режиму не є значущим. Якщо цього року запровадять безвізовий режим з ЄС, то заявлена готовність скористатися ним і поїхати до країн Шенгенської зони  коливається від  18% опитуваних на Донбасі до 45% респондентів Західної України. Основне, заради чого  жителі будь-якого макрорегіону України готові були б поїхати в Європу, – це туризм.

– Є певний позитив: хоча й стали біднішими, але все-таки більше себе відчуваємо європейцями, –  зауважила Ірина Бекешкіна. – Умовно кажучи, українці в очікуванні запровадження безвізового режиму з Об’єднаною Європою вже занесли ногу над кордоном, аби переступити. Аж тут знову виникли перепони.

– Лише два кроки відділяють нас від того, щоб на початку березня Рада ЄС і Європарламент підтримали позитивну рекомендацію Єврокомісії, –  зазначила керівник ГО «Європа без бар’єрів» Ірина Сушко. – Має запрацювати Національний антикорупційний комітет, а також слід привести у відповідність до стандартів ЄС закон про електронне декларування, фактично провалений Верховною Радою. Євросоюз пильно стежить за всім, що відбувається в Україні, глибоко обізнаний з поточним станом справ, з усіма деталями процесу, тому спроби імітувати українською стороною виконання зобов’язань не наблизять лібералізації візового режиму. Тобто, зараз все залежить від готовності парламенту, який повинен показати, що українська влада готова до змін.

На думку Ірини Сушко, є також проблема політичної готовності деяких країн-членів ЄС запровадити безвізовий режим для українських громадян. І це вузьке місце євроінтеграції – теж значною мірою на карбі нашої влади. Адже довгий час вона фактично не працювала з тими країнами, які, умовно кажучи, перебувають у таборі скептиків і яким потрібні додаткові аргументи для надання Україні безвізового режиму. Йдеться, передовсім, про гарантування мінімізації безпекових і міграційних ризиків.

За словами експерта, навіть у країні, яка традиційно була нашими «євроадвокатом», останнім часом відбуваються тривожні зміни. Йдеться про неодноразові і відверто необґрунтовані претензії польських високопосадовців про нібито «сотні тисяч біженців з України», через яких у Польщі, мовляв, зростає міграційна криза. «На такі меседжі потрібно оперативно і відповідним чином реагувати, – наголосила Ірина Сушко. –  Нам усім треба ясно розуміти: якщо цього року не отримаємо безвізовий режим, то наступного, на фоні зростаючої загальної міграційної служби в ЄС, такої можливості може й не бути».

– Очевидно, що запровадження безвізового режиму з країнами ЄС не є самоціллю, – зауважила Ірина Бекешкіна. – Але це засіб перетворення нашої країни на краще. Насправді, в країнах Заходу, а ще у США та Канаді побували лише 26% наших громадян. Звісно, це замало, проте цей відсоток зростає. Бо кілька років було лише 15 %, два роки тому – вже 20%… Після таких поїздок люди міняються. Ті, хто був у європейських країнах, безумовно підтримують євроінтеграцію: вони самі пересвідчилися, що там якість життя суттєво краща. Наші західні партнери використовують безвізовий режим ще й для того, щоб стимулювати наші внутрішні перетворення. Бо, на перший погляд, яке відношення до безвізового режиму має рівень корупції в Україні чи електронне декларування доходів наших чиновників? Це ж не безпека кордонів, не боротьба з нелегальними мігрантами. Але, як свідчать опитування, навіть 43% українців ясно усвідомлюють, що саме корупція найбільше заважає нашій євроінтеграції. Люди чітко усвідомлюють: головний чинник реформ в Україні – боротьба з корупцією. Тому і наші західні партнери настійно наполягають: зробіть хоча б мінімальні кроки у боротьбі з корупцією, аби ми надали вам безвізовий режим. Здавалося, питання лібералізації візового режиму – локальне, але воно тісно пов’язане з тим політичним режимом, який у нас є, з тими глобальними перетвореннями, які маємо зробити.

А от Ірина Геращенко, голова Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, переповнена єврооптимізмом:

– Немає сумнівів, що цей рік буде позитивним для України щодо отримання безвізового режиму. Наш комітет звернувся до партнерів з Європарламенту надати інформацію, приклади, як відбувається електронне декларування в різних країнах ЄС. Очевидно, що на найближчому пленарному тижні, який почнеться 15 березня, Верховна Рада має внести зміни до закону про електронне декларування. Дискусія триває. У нас в країні все більше борців з корупцією, зате все менше відповідальних політиків. У грудні минулого року ухвалили «антикорупційний пакет» законів. Всі проєвропейські експерти тоді застерігали: ви не те приймаєте, ви ці закони вихолостили; там назва одна, а зміст зовсім інший… Це приклад безвідповідальності законотворців. Результати опитування свідчать, що українці набагато мудріші за політиків. Понад 70% наших громадян ніколи не були в країнах ЄС, але чітко зазначають, що безвізовий режим не тільки сприятиме легшому пересуванню європейськими країнами, але має стати поштовхом для покращення рівня життя, бо через відкритість кордонів відкривається українська економіка.

Результати опитування засвідчили значну регіональну відмінність у ставленні респондентів до євроінтеграції. Кореспондент «ГРІНЧЕНКО-ІНФОРМУ» попросив соціологів прокоментувати, яку роль відіграють мас-медіа у формуванні позиції респондентів, зокрема й щодо питання євроінтеграції.

– Роль медіа надзвичайно важлива, – наголосила Ірина Бекешкіна. – Є два основні джерела, з яких люди формують свою думку. Найперше – з власного досвіду. Наприклад, ви можете скільки завгодно казати, що жити стало краще, але за цінами, за власним гаманцем люди відчувають реальний стан справ. І щоб там у таких випадках не казали ЗМІ, як би людей не переконували, ті своєї точки зору не змінять. У нас, повторюся, лише 26% громадян були в державах ЄС, США, Канаді, тобто, в країнах, які ми називаємо Заходом. У решти населення думка з цього приводу формується переважно через ЗМІ. Ми вже стали забувати, як 2012 року тодішній президент Віктор Янукович вирішив, що нам треба йти в Європу. І тоді він «нагнув» свою партію, яка не хотіла туди йти. Але «старшой сказал в Европу – значит, в Европу». І тоді ми відмітили істотні зміни в громадській думці: після заклику Януковича стала дещо переважати проєвропейська позиція. На жаль, довіра до ЗМІ постійно зменшується. Тому що нині в наших ЗМІ – свобода. Кажу це без всякої іронії. Проте ця свобода використовується так, що зрештою перетворюється у клановий плюралізм. І коли люди бачать, що на певному популярному телеканалі, даруйте, «мочать» одних, на іншому – інших, вони втрачають довіру до всіх.

Згідно з теорією автоматичного керування об’єкт буде під контролем, якщо система має зворотній зв’язок. Тоді на певні виклики, зміну ситуації можна адекватно реагувати. Тож робота соціологів, як і медіа, це певний зворотній зв’язок у комунікативній системі «влада – суспільство». За сухими цифрами дослідження вимальовується реальна картина: у якому стані перебуває наш евроінтеграційний процес, що на думку суспільства, найбільше заважає успішному виконанню поставлених завдань. Головне – аби реакція влади на цей соціологічний замір була невідкладною, дієвою і послідовною.