Початок літа 2011-го. В помешканні письменника, сценариста, публіциста, політика, діяча екологічного руху, дипломата Юрія Щербака, що на столичній Великій Васильківській вулиці, записуємо розмову з господарем для документального кінопроєкту «Україна 20/21». 

«Майдан – це тільки початок», – запевняв Щербак, дивлячись в об’єктив камери. Я слухав його і не йняв віри. «Після такого розчарування діями «помаранчевих» хто там знову вийде на той Майдан?», – ловив себе на думці. А вже за два роки потому, серед людського моря збурених неправдою не раз згадував оту прозорливість Юрія Миколайовича.

«Вірю в безсмертя текстів»

Та зустріч у мирному Києві дванадцятирічної давнини знову повернулася згадкою, коли прямував до Українського кризового медіацентру, на презентацію книжки «Вбити імперію зла: Росія – вічний ворог України». Яку представляв сам автор – Юрій Щербак.

– Не так багато у світі видається книжок такого рівня і такої тематики, – констатував модератор зустрічі, голова правління УКМЦ, експосол України в США Валерій Чалий. – Юрій Миколайович відрізняється тим, що багато своїх позицій висловлював ще раніше. І те, що ніхто не передбачав так як він розвиток подій у світі, – це дуже цінне. Виявляється, що в Україні є люди глобального масштабу, котрі можуть говорити про прогнози глобального розвитку.

Як зазначив пан Чалий, книжка має унікальний формат. Десь автобіографічна, але одночасно із поглядом назовні, дає поштовх до мислення.

– Сценарії, які містяться в книжці, в такому варіанті я не бачив ні в кого, – зізнався колега Юрія Щербака по дипломатичному корпусу. І підсумував: – Це дуже практична книга, вона розвиває і, сподіваюся, стане навчальним посібником для українських політиків.

– Одна читачка, думку якої дуже ціную, прочитала книгу і сказала, що її дуже важко читати: постають важкі спогади і важкі думки, – зауважив на початку розмови Юрій Щербак. – Ця книга – документ моєї особистої війни з путіним. Слабкої старої людини. Зараз цей голос, може, і не дуже чутний, і серед того неймовірного галасу брехні, дезінформації в могутніх засобах масової інформації, які оглушають людей, ця книжка може втратитись. Але я вірю в безсмертя текстів і в те, що, можливо, колись вона стане комусь в пригоді.

«На арену виходять нові гравці»

Автор окреслив головні теми, порушені в книжці, наголосивши, що нині переживаємо неймовірно складний період в історії людства, час драматичних і по-своєму страшних змін, хаосу, нестабільності, «час розпаду, загибелі, зникнення попередніх інституцій, попередніх уявлень».

– Всі інституції, створені переможцями Другої світової війни, весь цей Ялтинсько-Гельсінський міжнародний порядок, який було встановлено, – повністю знищений. Не тільки агресією путіна, але й ходом часу. Все застаріло. Це так само, як уявити себе у 1940 році, і що ми ще живемо за правилами Віденського конгресу 1815 року. Це все зникло, і на арену виходять нові гравці – брутальні диктаторські авторитарні режими, які вимагають свого місця. І хочуть стати врівень зі Сполученими Штатами, західними країнами, які були на чолі тисячолітнього розвитку цивілізації, а тепер втрачають свою геополітичну силу.

Страшною метафорою прозвучала промова Ердогана. В Ізраїлі взагалі оніміли, бо вважали, що в них дуже добрі відносини з Туреччиною. І раптом турецький прем’єр збирає мільйонний натовп і проголошує полум’яну антиізраїльську промову, каже: «Ви що, хочете – війни Хреста і Півмісяця?» Уявляєте, до яких часів повертаємося! Це часи хрестових походів, часи тисячолітньої давнини, часи середньовічної темряви. І, на жаль, це повертається. На жаль, маємо цей поворот і це не залежить від волі людини.

У мене є теорія, що наближається час, коли людина не витримає такої інтенсивності і точності бойових дій. Я вважаю, що неймовірний удар завдано по психіці цілих народів, і українського народу насамперед.

«Треба покінчити з піаром»

Перебуваючи в Польщі, Юрій Щербак відкрився, що часто намагався дивився на події «їхніми очима», що польські медіа надавали більше об’єктивної інформації, ніж їхні українські колеги. Можливо, тому, що українські ЗМІ не хотіли показувати всю страшну правду, а можливо, що «ми не були готові до цієї війни, і не могли дати об’єктивну оцінку». Емоційний період війни, коли пропаганда налаштовувала суспільство, що ми, мовляв, ось-ось переможемо, закінчився. Закінчився і період емоційно-патетичних промов, які беруть за душу і допомогли створити спільноту демократичних країн на підтримку України.

– Закінчилося це дуже невдалою поїздкою президента Зеленського до Сполучених Штатів, де на нього вилили «холодну воду», де він побачив, що його емоційні декламаторські прийоми вже не працюють.

Нині треба покінчити з піаром, бо це був піарівський період, коли його методами ми здобували собі союзників. Один американський аналітик сказав, що першу стадію війни виграли чотири чоловіки: Зеленський і три його спічрайтери. Не знаю скільки в нього насправді спічрайтерів, але вони дійсно талановиті люди. Я читав і думав, як здорово придумали. Але все, це вже не працює. Треба казати жорстоку правду, а правда в тому, що є небезпека переходу війни на позиційну, на кшталт Першої світової, де росія має перевагу. Про це сказав Залужний. І на мій погляд, держава повинна адекватно відреагувати на цю пересторогу, бо це голос людини, яка веде в бій сотні тисяч людей, відповідає за смерті молодих хлопців, людина, яка відповідає за долю України, і він не розкидається словами. Нам усім треба зробити висновки.

До речі, про матеріал матеріал Саймона Шустера, якого оголосили «агентом Москви». Це не так. Це американська людина, яка служить інтересам Сполучених Штатів. Він сказав жахливу і похмуру правду.

Це знак того, що: «Хлопці, отямтеся! Перший період вже закінчився». Він закінчився поки що внічию з нашими перспективами на перемогу, але тепер треба думати, що і яким чином робити. Якщо у нас ВПК розорено, економіка зруйнована і якщо у нас людські ресурси не назвеш невичерпними.

Думаю, настав час, коли треба подумати про створення уряду національної єдності. Слід перестати одній партії гратися у владу.

Не буду давати рекомендацій, але думаю, що військовим треба дати більше влади, бо вони відповідальні за долю України. Якщо у нас зросте наш український Маннергейм, або Ататюрк, це буде дуже добре. Тим паче, ми вступили в дуже небезпечний період війни.

«Яку Україну будувати»

– Навіть коли такі сумні обставини, коли не все нам здається позитивним і оптимістичним, ми все одно повинні думати про майбутнє і про нашу перемогу, про місце України у світі.

Я бачу Україну в світі Рамштайну. Переконаний, що будуть створені і вже створюються паралельні міжнародні структури. Не виключено, що це буде якась структура типу ООН, бо та, на жаль, показала свою повну неефективність. І буде якась міжнародна структура під керівництвом Китаю. Тобто йде розмежування світу.

Нині Польща поділена так, що мало хто міг це уявити ще десять років тому. Вона була єдиною країною, будувала прекрасну інфраструктуру, процвітала. Одна із найкращих економік, дуже стабільна валюта, вони не перейшли на євро… А тепер країну поділено. Так само, як поділено Сполучені Штати. Як поділений Ізраїль завдяки політиці Нетаньяху. Зараз там об’єдналися у зв’язку з драматичними обставинами. На жаль, це може трапитись і з Україною. В найближчому майбутньому можемо перейти до дуже серйозної внутрішньополітичної кризи, коли зіткнуться влада і опозиційні сили. Треба бути до цього готовим. Цього немає в книжці, але я ділюся своїми думками про це.

Нам треба думати, яку Україну будувати. Бачити Україну дуже сильною аграрною країною. 140 країн відчули російсько-українську війну через зернову кризу. Поляки бояться нас, відверто кажуть, що вони не хочуть, щоб Україна стала членом ЄС, тому що українське сільське господарство знищить польських фермерів. Польські фермери працюють на землях гірших, ніж в Україні, в них менші масиви землі. А в Україні 180 олігархів, які скупили, захопили в українських селян землі, обробляють їх американською технікою і отримують височезні врожаї, на відміну від польських. Це було в основі конфлікту, який розростався і тепер, на жаль, дає дуже погані плоди.

В Перу були перебої з хлібом через війну в Україні. Це про глобальне значення нашої країни. Ми часто її недооцінювали, казали, що ніхто ту Україну не знає. У нас був комплекс меншовартості. Звичайно, він не повинен переростати в комплекс зверхності, але ми повинні позбутися цього комплексу, ми горда нація, ми люди, які стоїмо на передньому краю західної демократичної цивілізації в боротьбі з силами зла і темряви.

«У мене дуже песимістичний погляд на майбутнє цього народу»

Як зауважив Юрій Щербак, трагедія України в тому, що вона не дослухалася до націоналістів, навіть до таких дуже ліберальних, як Винниченко. Епіграфом до представленої книги автор узяв його слова: «Найбільшим лихом української нації в усій її трагічній історії було і є її прекрасна територія, родюча земля, багатства вод і землі, м’який, теплий, здоровий клімат. І це було найбільшим стимулом того жагучого прагнення Москви до найтіснішого «поріднення з братським народом». Вся історія відносин між Москвою та Україною протягом більше як 250 літ з моменту злуки цих держав є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть, до стертя всякого сліду її, щоб навіть імені її не залишилося».

– Ми не вірили словам націоналістів, вважали, що вони вузькі, що росія – це велика культура, а вона деградувала. Сьогодні існує деградуюча, фашистська держава, сповнена ненависті. Нещастя цього народу, що йому 400 років втирали в мізки, нібито вони вищі за всіх у світі. І досі вони в цьому переконані. Чим вони вищі?

Скільки міфів упало з цією війною. Перший, дуже схожий на сталінський міф: «Якщо німці почнуть війну з Радянським Союзом, то німецький робітничий клас зрозуміє, як це воювати проти радянських пролетарів, і перейдуть на сторону Червоної армії». Нічого не вийшло. Затято воювали, вбивали і все палили. Так само наш міф, що «тільки почнеться війна, путін або помре, або в росії станеться переворот», але Путіна підтримало 70-80 відсотків людей. Нині тамтешня пропаганда в десятки разів інтенсивніша, ніж раніше, і за двадцять років путінського панування вони перевиховали народ. Ми не знаємо, чим це закінчиться.

Я не певен, що буде розпад росії, що буде громадянська війна. Але не в цьому справа. А в тому, що поки велика частина народу і його так званих провідників-ідеологів, повністю заражених смертельним вірусом, не вилікується – нічого не буде. У мене дуже песимістичний погляд на майбутнє цього народу. Я не знаю, що далі буде.

«В Україні дуже мало знають ситуацію в Польщі»

– Це неймовірний поворот в моїй долі. Я 63 роки прожив з дружиною, яку любив, і все в нас було прекрасно. Вона була польською громадянкою. Польщу я знав зсередини. Я не думав взагалі, що буду виїжджати. Раптом моя дружина помирає, і моє життя закінчилося…

Раптом починається війна, і ця хвиля переносить мене до Польщі, і там починається нове життя. Я почав писати статті українською мовою, але мене почали друкувати в польських журналах. Дуже впливовий журнал надрукував серію моїх статей. Я знаю, хто такі поляки, як вони ставляться до українців – з певною зверхністю, бо вони пішли далі. І раптом український письменник друкується в Польщі. І ця нова книжка породжена там. Я намагався поєднати досвід свого віку і пам’ять про Другу світову війну, дати якісь польські мотиви.

В мене є дуже близький колега Микола Семена, він став одним із співзасновників нашого українсько-польського Незалежного медіафоруму. https://www.uacenter.media/ Ми створили його з нічого, не маючи жодної допомоги, крім того, що Спілка польських журналістів забезпечила нам перебування в їхньому будинку творчості. Ми ходили, лаялися, сперечалися і зрештою створили цей сайт, медіаплатформу, яка досить успішно існує, там надрукували три сотні статей, присвячених польсько-українським відносинам і польській ситуації.

Я переконаний: однією з інформаційних диверсій росії було те, що в Україні дуже мало знають ситуацію в Польщі і неправильно зорієнтовані, що там зараз відбувається. Ми вирішили виправити це. На сайті друкуються матеріали українською, польською й англійською мовами. Крім того співпрацюємо з польськими засобами масової інформації, які входять до нашого сайту, і будь-хто може в такий спосіб прочитати польський погляд.

«Треба виходити поза межі гетто»

Польща повинна бути неймовірно близьким нашим стратегічним союзником. На жаль, тепер наші відносини зіпсовано, але думаю це тимчасово, зрештою, переважить раціональний підхід, бо ми на самоті проти імперії, яка залишається і буде ще дуже довго. Ми повинні створити якийсь блок, фронт, бо інакше нам не вистояти.

Імперія зла знищувала українську мову і самостійну думку людей, які прагнули створити свої геополітичні перспективи. Тепер маємо можливість мислити і висловлювати свої думки. Ми перебували в гетто. Я переконаний, що у нас є мислителі європейського масштабу. Хто їх знає? Ми нічого не робимо для того, аби пропагувати, просувати українські духовні цінності, цінності української цивілізації.

Поляки мають зв’язки з багатьма видавництвами, платять великі гроші, щоб видавали англійською, німецькою мовами. Кожна новинка польської літератури виходить німецькою мовою. Ми ж нічого не робимо. Які б геніальні думки не було висловлено, але якщо вони не вийдуть на європейський і американський простір, вони залишаться провінційними.

Мрію про те, щоб Україна перестала бути провінцією. Я хочу жити в нормальній європейській країні, і щоб нас чули. Для цього держава повинна створювати інститути, які будуть пропагувати наше мистецтво, нашу думку, нашу літературу. Наша думка і написане слово мусять звучати різними мовами.

Це моя настанова і мій заповіт.