Його не згадує жодна радянська енциклопедія. А він, Юліан Медведський, був визначним українським геологом, петрографом, професором, академіком і кількаразовим очільником Львівської політехніки.

Люби Боже правду: 1968 року в мінералогічному збірнику Львівського державного університету ім. І. Франка надруковано невелику розвідку Є. Вульчина про Юліана Медведського – до 50-річчя від дня його смерті. Там-таки подано перелік його основних праць. А далі знову тотальне забуття. На довгі роки. І тільки в останнє десятиліття з’явилося кілька ювілейних статей про визначного вченого.

Юліан Медведський (саме так написано на його надгробному пам’ятникові) народився 18 жовтня 1845 року в Перемишлі, у родині магістратського урядника Григорія Медведського. У цьому місті минули Юліанові дитячі та юнацькі роки, тут він навчався спершу у початковій школі, а потім у гімназії. 1864 року юнак вступив до Віденського університету на богословський факультет. Після майже п’ятирічного студіювання катехизмів і житій продовжив навчання на природничому факультеті (така ж життєва дорога, як і в Івана Пулюя). Став активним членом товариства «Січ», створеного у Відні 9 січня 1868 року. І членом товариства «Просвіта», що виникло у Львові 8 грудня того ж таки року заходами народовців з Анатолем Вахнянином на чолі. Довгий час головував у «Просвіті» Омелян Огоновський (1833–1894), який писав, зокрема, що Юліан Медведський «був душею товариства до останніх днів свого життя». Зазначимо, що наприкінці свого життя вчений передав «Просвіті» все своє майно і величезну особисту бібліотеку.

Після закінчення університету Юліан Медведський працює геологом Австрійського геологічного управління у Відні, бере участь у геологічних експедиціях. А 1873 року його запрошено на посаду професора кафедри мінералогії та геології Технічної школи у Львові. Нині це Національний університет «Львівська політехніка». Молодий науковець починає читати курс мінералогії, яка стала головним предметом на хіміко-технічному факультеті, та задумує створення геолого-мінералогічного музею. А одночасно працює приватним доцентом Львівського університету (1882–1904): там організовує кафедру геології.

Його неодноразово обирали ректором Львівської політехніки та чотири рази деканом хіміко-технологічного факультету. Медведський вів активну наукову роботу, написав підручник з петрографії, який витримав три видання, та мінералогії (1906), а ще понад 60 наукових праць з різних питань мінералогії, кристалографії, петрографії, палеонтології та геології.

Основні наукові результати багаторічних досліджень Юліан Медведський підсумував у докторській дисертації, яку захистив у Празькому університеті. Впродовж 34-х років він брав участь у видавничій раді Польського товариства ім. М. Коперника, на сторінках журналу «Kosmos» вів кілька рубрик. Більшість його робіт стосувалися геологічних та палеонтологічних досліджень земель Прикарпаття. Особливо ретельно вивчав поклади нафти Карпатського регіону. А 1875 року Юліан Медведський вперше у «карпатському пісковику» неподалік м. Перемишля знайшов та визначив ранньокрейдову фауну, що дало дослідникам можливість встановити стратиграфічний репер. Почалася розробка стратиграфії палеонтологічно майже «німих» флішових товщ українських Карпат. Дослідження вченим крейдових відкладів стали основою окремої праці «Нариси з геології Карпат» (1876). Учений активно досліджував і соленосні формації Передкарпаття. Цікавою є його праця, опублікована 1888 року, під назвою «Про сутність кристалів», в якій Медведський зауважував, що кристалографія повинна існувати окремо від мінералогії і мати статус окремої фундаментальної науки.

Його внесок у геологічну науку належно відзначило світове наукове співтовариством. 1887 року Медведського обрано членом-кореспондентом, а 1893 року – дійсним членом Польської академії наук у Кракові. Він був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові, Всеросійського мінералогічного товариства у Петербурзі, Польського товариства природодослідників імені Коперника у Львові. Австрійський уряд нагородив його орденом Залізної корони третього ступеня, а румунський – орденом Командора.

Юліана Медведського не стало 7 січня 1918 року. Великий син України знайшов вічний спочинок на Личаківському цвинтарі Львова. У місті, якому своєю плідною працею вченого додав світової слави наукового центру. Його заслуги перед геологічною наукою непроминущі. Створений ним музей за кількістю зразків – чи не найкращий у Європі. Ім’я Юліана Медведського гідне Всеукраїнського пантеону славетних.