Кожен ранок починається з думкою про нього. Де він зараз? Чи міг хоч трішки поспати? Чи далеко від нього позиції ворога, з яких сиплються на голови наших захисників ракети, снаряди, кулі?.. Ці питання тепер нав’язливими рефреном супроводжують мої дні.

Від кожного сигналу повідомлення чи дзвінка пориваюся з надією, що ця есемеска від нього,.. що зараз почую любий голос. Хоча добре знаю: зв’язок із фронтом обмежений і не завжди можливий. Речі, які коханий залишив вдома, стають не просто предметами, а справжніми реліквіями. Сорочка, поквапом перекинута через спинку стільця, все ще зберігає запах його тіла. Кухлик, з якого він пив свій улюблений чай, завмер у чеканні свого власника, щоб знову подарувати йому хвилину спокою й насолоди. Кожна дрібниця набуває особливої цінності. Містки між минулим, коли він був поруч, і теперішнім, коли він далеко.

Спогади про щасливі моменти разом – як промінь світла у темні дні. Прогулянки вечірнім парком, затишні вечори вдома, його сміх, який завжди дарував відчуття захищеності… Споминами грію душу і борю самотність.

Сум за Тобою, коханий, сповнений страхів. Кожна новина звідти, де тепер Ти, б’є по серцю. Воно затерпає від кожного повідомлення про втрати. Але на самому його денці завжди теплиться рятівна надія. Підтримує сили вірити і чекати Твого щасливого повернення. Готувати Твої улюблені страви, підтримувати порядок в домі, ніби Ти ось-ось переступиш наш поріг…

Любов єднає наші два серця, незважаючи на захмарену відстань і невідлучні тривоги.

Переживаючи біль, знаходимо в собі нову глибину почуттів, куди навіть не сягали в мирний час. Цей досвід змушує переосмислити життя, цінувати кожну мить і вірити у наше з Тобою краще майбутнє.