З напівтемного офісного коридору спалах світла притягає магнітом. Відчуваєш себе  метеликом, якого приманює барвисте сяйво квітки. Це – творча майстерня дизайну. Інший незвичний світ, неначе з казки «Аліса в задзеркаллі». Тільки замість Аліси – Ірина. Ірина НАУМЕНКО. приємна дівчина з добрими очима і сяйним усміхом.

– У Вас тут казково! І затишно, ніби вдома! – не приховую захвату.

– Створювала це з любов’ю, вкладаючи душу. Завжди хотілося такого затишку. Мою справу вимріяла з дитинства. Згадую себе маленькою: хотілося творити щось красиве, незвичне, захоплююче. Стільки було тієї фантазії – без меж! Радо брала участь в усіх творчих шкільних олімпіадах та конкурсах.

– І перемагали?

– Звісно. Ніколи не забуду, як на шкільній лінійці мені подарували наручний годинник. Тоді, 1996 року, такий дарунок для семикласниці, справді, був дуже цінний. І я творила з великим бажанням. Оформлювала шкільні куточки до різних свят. Вкладала душу в писанки, шкрябанки, власноруч майструвала янголяток. Нещасний випадок змінив усі життєві плани. В одинадцятому класі потрапила в аварію. На лікування потрібні були значні кошти. Мрія про мистецьку освіту тоді взялася димом. Ще й знайомі своїх дровець доклали: мовляв, щоб у такий виш вступити, треба «продати двох корів». І що робити? Довелося стати бухгалтером.

– Але ж Ви від своєї мрії не змогли відмовитися?

– Згадую слова з милої української пісні: «Без мрії не можна жити, не можна нікого любить». Удома було безліч часу для улюбленої справи: шила, кроїла, в’язала, освоїла техніку ошибана (це різновид флористики, виготовлення картин з природних матеріалів – листя, квітів, пуху). Потяг до творчості ніколи не згасав. Пам’ятаю, дізналася про програму «Photoshop». Було дуже цікаво спробувати себе: брала блокнот, ручку, читала текстові уроки і записувала кожне поєднання клавіш. І таки освоїла цю премудрість! Один момент змінив моє життя: знайомий запропонував попрацювати дизайнером у їхній майстерні. Була щаслива – не вірилося, що це насправді! Відтоді на роботу не ходила – літала!

– І за три роки вирішили відкрити власну дизайн-студію?

– Так, захотіла створити щось своє. Поміркувала, подумала: а чому б ні? Є клієнтська база, досвід роботи, я цю справу обожнюю. Вірила, що все буде добре. Коли купувала для студії нові меблі, вирішила: мають бути обов’язково білі. Це колір нового життя, чистого аркуша. Тепер і навички бухгалтера знадобилися: будь-який досвід в житті не минає даремно…

– Що скажете людям, котрі хочуть займатися улюбленою справою, але бояться залишити свою «роботу за спеціальністю», на яку поклали роки навчання?

– Якщо є мрія, то до неї треба йти, не боятися нового, дослухатися до поклику серця. Треба працювати, викладатися на повну і ніколи не здаватися. Сама по собі мрія не здійсниться. Бажаю кожному, хто прагне чогось, отримати успіх в улюбленій справі.

Після розмови вже трохи по-іншому оглядаю світлу кімнату, де нескінченне різнобарв’я фарб, кольорів, текстур, квітів, ідей. Життя кожному дарує шанс, варто тільки наважитися ним скористатися, зробити крок назустріч мрії.