У Київському університеті імені Бориса Грінченка представили читацькому загалу книжку «Заборонити рашизм», перше науково-публіцистичне видання, у якому дається визначення рашизму як ідеології та суспільної практики сьогодення. Як зазначали організатори презентації, це книжка про новий вид фашизму, витоки й методи формування російського експансіонізму, месіанства та гегемонізму, що стали підґрунтям творення імперської ідеології «русского міра», набули гіпертрофованих рис та вилилися у прямий військовий напад на Україну, в агресивні наміри росії щодо решти країн Європи та всього світу.

Автором ідеї й палким натхненником створення цього видання, котрий згуртував довкола проєкту колектив однодумців, був світлої пам’яті Віктор Огнев’юк – український філософ, професор, академік НАПН України. Саме з ушанування пам’яті фундатора і першого ректора Грінченкового університету розпочалася презентація.

– Це не просто війна росіян проти українців, це війна неофашизму із цивілізацією, – мовби звернувся до присутніх з екрана Віктор Огнев’юк. – Росіяни сьогодні наші вороги, і ми повинні розуміти – це надовго. Бо російська армія сьогодні і російська державна ідеологія – це різновид фашизму XXI століття, який називає себе антифашизмом. Черчилль про це говорив, що настане час, коли фашисти будуть називати себе антифашистами. Це сьогодні робить путін. Він є реальний нащадок Гітлера, а його ідеологічна машина – це калька XXI століття Геббельса. Це все те, що робив Рейх. Вони гідні нащадки.

– Віктор Огнев’юк був візіонером, – наголосив Володимир Огризко, керівник Центру дослідження Росії, проректор з міжнародної діяльності Грінченкового університету . – В перші дні травня, він звернувся до мене: «Хочу вам запропонувати написати книжку про рашизм». Відповідаю: «Я за. Думаю, що і колеги з Центру дослідження Росії це підтримають, але нам доведеться її писати років десять». Бо якщо починати писати про Росію і рашизм, треба згадати всю історію: Новгород, Казань, Астрахань, Сибір. Тобто, те, що відбувалося в Росії і що сучасною міжнародно-правовою мовою можна визначити як геноцид. Це є рашизм. Він задумався і каже: «Ми напишемо про рашизм в контексті України. Що рашизм означає для нас, українського народу». Згодом запропонував мені свій план бачення, я дещо додав. Віктор Олександрович умів захопитися ідеєю, і я бачив, як він «загорівся» цим проектом. Він сформував «кістяк» нашого авторського колективу.

Унікальність цієї книжки в тому, що вона визначає рашизм як квінтесенцію російського націоналізму, шовінізму, нацизму, расової дискримінації тощо. Рашизм не обмежувався тими жахами, про які знаємо. Він багато віків методично винищував, заперечував українську культуру, українську мову – те що є генокодом і самодостатністю української нації.

Як зауважила наукова редакторка видання Валентина Піскун, докторка історичних наук, професорка, завідувачка відділу Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, назву книжки не слід сприймати як «більшовицьку настанову».

– «Заборонити рашизм» – це про життєву необхідність зрозуміти, які смисли несе ця ідеологія, ця соціальна практика і той спосіб поведінки людей. На східноєвропейському просторі від давніх часів іде конкуренція двох суперординарних речей, які одна одну часом доповнюють, а часом вступають у боротьбу. Але беззаперечно, що процес модернізації північно-східних регіонів цієї території завжди відбувався за рахунок України й українців. Що модернізація Московського царства, згодом Російської імперії відбувалася за рахунок висмоктування ресурсу України: території, людського, економічного, світоглядного потенціалів. Так позбавляються конкурентів. Чи то було за часів козацтва, чи за часів Російської імперії, чи за часів більшовиків. Феофана Прокоповича ніхто не придумав. Він пішов звідси і поніс ідею відтворення Російської імперії як самоназви на північний схід.

– В історії і в житті важливо, щоб значущі події відбувалися завчасно або вчасно, – долучаючись зауважив Павло Полянський, кандидат історичних наук, доцент, заступник державного секретаря Кабінету міністрів України. – У випадку з рашизмом маємо повторення загальноєвропейської світової помилки, коли не було розпізнано тоталітарну руйнівну ідеологію на стадії народження, і потім світ мав страшні наслідки. На початковій стадії італійський фашизм сприймався багатьма інтелектуалами Європи як дуже оригінальна теорія і практика, котрою навіть можна захоплюватися. Бо фашизм та й німецький націонал-соціалізм вміло маскувалися в шатах однієї із багатьох ідеологій. А потім була Друга світова війна, Голокост, драма України і Нюрнберзький процес. Але зважте: на лавах підсудних в Нюрнберзі не було жодного італійського фашиста. Беніто Муссоліні стратили ще навесні 1945 року. І, як нині жартують італійці, потому відразу виявилося, що в італійському суспільстві учасників антифашистського руху в декілька разів більше за чисельність самих італійців.

Нині не потрібно шукати свідків злодіянь рашизму. Не потрібно копирсатися в архівах, вони ще порожні. Бо все на поверхні. У 2014 році, можливо, й раніше, коли росія напала на Грузію, рашизм відкинув усі свої лати інтелектуалізму, теоретизування і постав тим, ким був від самого початку: фашизмом XXI століття. Рашизм є еклектичним різновидом тоталітарної, фашистської за своєю суттю ідеології. В його підмурку – правовий нігілізм і культ брутальної сили. Йому також притаманний особливого штибу расизм, втілений в ідеології «русского міра» і в концепції РПЦ про «богообраність» російського етносу.

Павло Полянський наголосив: важливо все фіксувати і не залишатися осторонь. Європа не відразу впізнала суть рашизму. Але і в Україні спершу сприймали рашизм як «щось набагато простіше за забаву».

– Ми не є першовідкривачами і нашою книжкою не завершиться дослідження теми рашизму, – резюмував дослідник. – Це лише наш скромний внесок у те, що сьогодні робить вся Україна. Велика повага за це Київському університетові імені Бориса Грінченка. Думаю, що й інші університети мають брати приклад.

– Мені було цікаво, звідки взялася ця ідеологія, рашизм, – зізнався Віталій Андрєєв, доктор історичних наук, професор кафедри історії України Київського університету імені Бориса Грінченка. – Адже перші російські фашистські організації виникають паралельно з італійським фашизмом і німецьким націонал-соціалізмом. У першій половині 20-х років ХХ століття. Це були вихідці з Російської імперії, колишні учасники білогвардійського руху, чорносотенці. Витоки, батьківщиною саме російського фашизму як феномену ХХ ст., на мій погляд, є не лише Німеччина або Італія, а й Російська імперія.

Чорносотенна ідеологія, великодержавний шовінізм і такі організації, як «Союз русского народа», «Союз Міхаїла Архангєла» – усе це природно збігається з фашистською ідеологією, яка виникає в Італії та Німеччині. Згадаймо фашистські організації, що створювалися практично по всьому світу, зокрема, Всеросійську фашистську партію, на чолі з російським фашистом Константіном Родзаєвскім.

Але шовінізм, російський фашизм нікуди не зник, він у латентному стані дожив до XXI століття, і з приходом до влади путіна отримав дуже поживний ґрунт.

– Коли заглиблюєшся в цю матерію, розумієш, що рашизм – це якась звірина дикість, це варварство, якому немає меж, – додав Володимир Огризко. – Але на тлі цього варварство щодо українців перевершує все, що тільки можна уявити.

Доктор історичних наук, професор, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України Ігор Гирич проаналізував одну з визначальних елементів рашизму – ідеологічну агресію, і нагадав, що у книжки «Заборонти рашизм» є предтеча – видання «Москва – Третій Рим. Походження міфу».

– Видання містить наукові праці знаних істориків другої половини ХХ ст. Наталії Полонської-Василенко, Юрія Бойка, Василя Гришка, Ганса Коха, Бориса Крупницького, Івана Мірчука, Олександера Оглоблина, – розповів Ігор Гирич. – Історики досліджують витоки московського імперіалізму, коріння ненависті, ксенофобії, вбивства інших народів, пояснюють звідки почався російський імперіалізм, викривають антинауковість месіанських претензій Росії, доводять відмінність українських та російських історіософських концепцій. Теорія «Москва – Третій Рим» сформувала національний менталітет росіянина, який ґрунтується на впевненості у його «кращості» порівняно з будь-яким іншим народом світу. Для українців ця ідея – певний лакмусовий папірець. Хто визнає її за позитив, той визначає свою належність до російської нації.

Професор Гирич із жалем зауважив, що книжку не надрукували ані 1991 року, ні потім. Лишень до 30-річчя Незалежності вона побачила світ.

– А такої літератури, яка розкриває сутність російського імперіалізму, бракує, – не приховує досади історик. – Напевно, і нашою книжкою проблему не розв’яжемо, такі книжки мають виходити щороку.

Юрій Митрофаненко, кандидат історичних наук, старший викладач кафедри теорії і методики середньої освіти комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського», наголосив, що «спецоперація остаточного вирішення українського питання» триває вже понад сто років. Щоразу українці дають відсіч рашистам різних поколінь та зупиняють їхні спроби повзучого просування «русского міра» Європою. Як приклад, історик провів паралелі сьогодення з періодом Першої світової війни.

– Тоді й зараз одна з причин вступу царської імперії у велику війну – покінчити з українством духовно, фізично: все українське знищувалося, – зауважив Юрій Митрофаненко. – Боротьба по лінії – історія – мова – релігія триває. Є документ про боротьбу на Полтавщині з українським національним рухом, де пропонувалося створити «правдівую історію малороссійского народа», в якій пояснити, що ніколи ніякого українського народу не було. Кого долучали до реалізації того плану? Лише великоросів. На посади вчителів, інспекторів і священників. Подібне росія практикує й нині.

– Рашизм, це суцільна брехня, на якій стоїть вся російська історія, – підтримав колегу Володимир Огризко. – Іноземці, які побували в Московії ще тоді, коли вона тільки виникла і становлювалася, писали: брешуть постійно, брешуть всюди і при тому нормально почуваються. Мене колись зачепила одна фраза нинішнього «недофюрера», який сказав, що «ми виграли б другу війну і без українців». Мій батько воював у Радянській армії, закінчив війну у Німеччині і розказував, що це був за жах. Думаю, що не виграли б. Бо саме українці нині показують оцим недобиткам, російським солдатам, як треба воювати.

Петро Чернега, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри етнології та краєзнавчого туризму Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, вважає, що першоджерела рашизму – не італійський фашизм і не німецький нацизм. Його витоки – це ідея «третього Риму», панславізм та ідеологія марксизму-ленінізму. Таке твердження Петра Макаровича більш ніж авторитетне. Бо сутність марксизму-лєнінізму достеменно вивчив, як то кажуть «зсередини»: на початку 80-х доцент кафедри історії КПРС КПІ читав нам, майбутнім інженерам, історію партії.

Професор Чернега навів цитату російського мислителя першої половини ХХ ст. Ґеорґія Фьодотова: «Россия – самая последовательная страна фашизма. Не забудьте, что Ленин и был изобретателем этой государственной формы, которую Муссолини и Гитлер заимствовали у него. А социальное содержание московского фашизма ничем не отличается от германского».

– Саме комуністи на чолі з Лєніним породили італійський фашизм, німецький нацизм, – акцентував Петро Чернега. – Ідея домінування Росії, російського народу в усіх сферах життя була головною ідеєю філософії марксизму-лєнінізму, а перемогу у війні, яку вони розпочали разом з Гітлером, приписали собі. Сталін на парадах казав, що «только благодаря русскому народу, русскому чєловєку ми побєділи».

Ідеї Лєніна і Сталіна повторює і путін. Повторює їхню політику, їхні дії. Персоніфікувавши Другу світову війну, путін створив міф і ритуал, які підносять його особисто, об’єднуючи Росію (принаймні позірно) і позиціонуючи її нинішнього «об’єднувача» як продовжувача справи Сталіна, природженого вождя-героя, оборонця «землі русской».

Саме російський комунофашизм здійснював геноцид українського народу не тільки трьома Голодоморами, а й депортуючи у 1939 році 1млн. 170тис. українців і поляків із західноукраїнських земель. 500 тис. українців вивезли з українських земель після війни. Комунофашизм діяв проти українства й у роки Другої світової. Була жорстока мобілізація 15-ти – 17-річних дітей на фронт. Понад 300 тис. мобілізованих без навчання, без зброї кидали в бій. Поголовно мобілізували селянство і кидали їх, беззбройних, в атаки на ворога. Сталінський режим, приписуючи собі перемогу, забуває, що українців воювало у Червоній армії більше, ніж росіян. Рашизм – це особлива соціально-психологічна сутність цієї нації.

На думку доктора історичних наук, професора, Надзвичайного і Повноважного Посла, ексректора Дипломатичної академії України при МЗС України Бориса Гуменюка, рашизм – це війна двох світів, двох протилежних філософій, двох кардинально різних цивілізаційних векторів. Тому є всі підстави назвати нинішній героїчний і самовідданий спротив українців національно-визвольною війною українського народу проти рашистських окупантів.

– Після 24 лютого минулого року світ здригнувся, світ прокинувся, – наголосив професор Гуменюк. – Світова спільнота, зокрема, європейська ліберальна спільнота, яка думала, що з тираном можна домовлятися, зрозуміла, що зі злом не можна дипломатично вирішувати питання. Західні експерти давали нам час на спротив – три доби в повітрі, два-три тижні на суходолі. Але коли побачили наш спротив, зрозуміли й переконалися: є держава Україна, є Збройні сили, є могутній волонтерський рух – і це глобально змінило світогляд.

Досвідчений дипломат переконаний: у цій національно-визвольній війні переможе українська само ідентифікація, і наша держава вийде на політичну і дипломатичну арену як потужний суб’єкт міжнародних відносин.

– Перефразовуючи Юрія Андруховича, який сказав, що Євросоюз без України це «Недоєвропа», можу запевнити, що тепер НАТО без України – це «Недоальянс», – підсумував Борис Гуменюк. – З нашою перемогою керівництву Північноатлантичного альянсу буде вигідно, щоб наші Збройні сили стали невід’ємним компонентом цього оборонного союзу. Змінилася й наша дипломатія. Стала рішучою, наступальною, ефективною. Є одна субстанція, яка цю дипломатію робить ефективною – це Україна, український народ. Світова спільнота на нашому боці і ми позитивно і з оптимізмом дивимося в наше майбутнє.

Екснародний депутат Іван Заєць поділився своєю версією суті рашизму. Як зазначив політик, спільно з народним депутатом України Віктором Вовком вони визначили рашизм «як сучасну тоталітарну людиноненависницьку ідеологію, сформовану на основі синтезу вікової ординської ментальності московитів, їхнього месіанського шовінізму, практики імперського експансіонізму, геноциду нескорених етносів та варварської спадщини марксистсько-ленінського комунізму, нацизму гітлерівської Німеччини і фашизму Італії Муссоліні».

– 12 квітня минулого року я запропонував народним депутатам ухвалити Закон «Про заборону ідеології рашизму» і встановити відповідальність за культивування цієї ідеології, – сказав Іван Заєць. – Такий законопроєкт з’явився. Але там так само збережено цю хибу – про рашизм як нову форму фашизму чи нацизму.

Підсумовуючи дискусію, Володимир Огризко наголосив: вкрай важливо продовжувати вивчати тему рашизму. І висловив сподівання, що книжка «Заборонити рашизм» матиме суспільний відгук.

– Головне, ми виносимо цю тему на загал, для обговорення. Плануємо видати цю книжку англійською мовою: ми повинні винести дискусію на міжнародний рівень. Щоб оті «путінферштейнери», розгорнувши нашу книжку, задумалися, що таке рашизм.

* * *

Полишимо фахівцям визначати, можливо колись вони дійдуть остаточної згоди, що виникло раніше – рашизм, чи фашизм. А тимчасом метастази «русского міра», підкоривши одну шосту світу, розповзаються. Щоб переконатися в цьому, достатньо глянути стрічку світових новин. Рашизм – це хвороба, поширення якої потрібно зупинити. Звичайної заборони для цього замало – як замало заборонити коронавірусну хворобу, щоб убезпечити від неї людство.

24 лютого минулого року мільйонам українців ввели вкрай дієвий антидот, враз спинивши поширення рашизму. Чи достатньо нашого прикладу іншим народам? Сусіднім, напевно. Іншим – хтозна, можливо… Тому так життєво необхідно будити суспільства, народи, бити на сполох, розповідаючи про смертельну небезпеку рашизму, не допускати розповзання «русского мира», ворожої пропаганди, викривати інформаційно-психологічні операції кремля. І в цьому неоціненна новаторська роль представленої книжки, її світлої пам’яті ініціатора та авторського колективу.

Очевидно, в наступних виданнях, а вони вкрай потрібні, слід розширити діапазон питань дослідження теми рашизму та й коло експертів. Наприклад, про безпекові чинники загрози поширення рашизму, методи протидії цікаво довідатися думку Володимира Горбуліна, про соціально-демографічні чинники проблеми – аргументи Елли Лібанової, про економічний фактор – міркування Олександра Пасхавера, про наслідки поширення рашизму на пострадянському просторі – аналіз першого Надзвичайного і Повноважного Посла Незалежної України в Росії Володимира Крижанівського… Дяка Богові, інтелектуальну потугу українці мають.

На часі не лише поширення видання бібліотеками України. А й створення мультимедійної платформи «Зупинити рашизм» (назва робоча), завдяки сучасним комунікаціям – вихід проєкту на міжнародний рівень…

«До праці, брати!»