Однозначної періодизації вуличної фотографії не існує. В літературі зустрічаються імена окремих фотографів, які творили в цьому жанрі ще на межі XIX і XX століть. Львів’янин Михайло Французов створює не просто стріт-фото, а таке надприродне явище фотомистецтва як анілінові вуличні світлини. Побачити роботи та відчути стиль, почерк майстра можна було на виставці «Indigoterra» (тобто, «Земля індиго»), в київській галереї «ART 14».

Експозиція сформована з різних серій робіт 2017 року. Більшість світлин чорно-білі, але з додаванням у зображення певних яскравих барв.

– Такі світлини раніше називались аніліновими, – розповідає представник галереї «Арт 14» Сергій Виток. – Коли художники не мали можливості друкувати кольорову фотографію, вони домальовували потрібні кольори на чорно-білій світлині. Так акцентували барвами. Михайло теж домальовує, але вже за допомогою комп’ютерних технологій.

Роботи Французова сприймаються як поєднання декількох вимірів. Перший – це реальність, інший – позареальний, творений, як і «хімічний» колір, що накладається на реальне зображення. Таке сюрреалістичне авторське сприйняття світу.

Слово «анілін» походить від назви фарбника одягу, який винайшли у ХІХ сторіччі: тоді молодим (і не тільки) дамам теж кортіло чогось нового, яскравої і блискучої оздоби. Саме такі кольори використовує Михайло як певний контрапункт на чорно-білих світлинах. Десь вони здаються кричущими, а от минулої епохи світ заходився у захваті від новітніх огнистих барвників.

Такий «аніліновий андеграунд» підкреслює контраст між природнім і штучним. Це не просто хімічний колір, а можливість поринути у геть інший світ.

Ім’я Михайла Французова в мистецькому контексті Львова асоціюється з жанром «неофіційної фотографії» 1980-х, яка була одним з варіантів протистояння штампам офіціозу радянської фото естетики. А в історико-культурологічному контексті належить до тусовки неформалів «кола Аксініна».

Певний час майстер відмовлявся від цифрової фотографії, бо там неможливо було відтворити зернистість зображення, знятого на фотоплівку. Але згодом усе ж перейшов на «цифру».

За словами Сергія Витока, операторська освіта Французова, здобута на кінофакультеті столичного Інституту імені Карпенка-Карого, відіграла важливу роль у побудові кадру. Адже його фотографія – нестандартна, наче її творить живописець чи графік.

Знімає Михайло в кольорі, а потім вирішує: бути світлині чорно-білою, кольоровою чи з аніліновими домішками. Домальовані яскраві жіночі вуста, рожевий дитячий візочок, червоний рятувальний жилет на маленькій дівчинці або ж яскрава помаранчева маршрутка серед сірої буденності… Це дуже незвично для ока, затягує погляд, зачаровує, заворожує… А серія кольорових фото Французова легко сприймається як класичний живопис.