Довго міркував, чи варто оприлюднювати своє бачення шляхів подолання  загрозливих тенденцій у вітчизняній освіті та науці. Звісно, мовчання – золото, але коли кризові явища поглиблюються і небезпека втратити країною життєві перспективи набирає потуги неминучості, твоє мовчання фактично стає співучастю у злочині проти майбутнього держави.

На сім стою. І тому пропоную дванадцять кроків, що, на моє суб’єктивне переконання, можуть зупинити наше скочування до прірви. Вони, звісно, не є вичерпними. Але, з огляду на те, що сьогочасний читач не вітає розлогих публікацій, назву лише найсуттєвіші. Сподіваюся, що критично-конструктивна дискусія наблизить консенсус, дозволить визначити найоптимальніші шляхи виходу з нинішньої смуги загроз. І стане корисною для вироблення та реалізації освітньої й наукової політики.

1. Реформування оплати праці у галузі освіти може суттєво вплинути на підвищення її якості. Ця реформа повинна мотивувати педагогічних і науково-педагогічних працівників до забезпечення об’єктивних показників якості. Насамперед, слід ліквідувати зрівнялівку! Нині для молодих педагогів, інженерів, системних адміністраторів, завідувачів бібліотек, бібліотекарів, молодших наукових співробітників, прибиральниць, робітників з обслуговування – тобто для всіх, чиї посади віднесено до 1-13-го розрядів Єдиної тарифної сітки, встановлено мінімальну заробітну плату! Якщо не вирішимо цього питання, у найближчі роки значна кількість закладів освіти просто залишиться без названих працівників. Це серйозна загроза не лише для розвитку, а й для забезпечення елементарного функціонування закладів освіти та наукових установ.

Здійснюючи реформу оплати праці, маємо відійти від практики встановлення значної кількості різноманітних доплат та  впровадити нові  диференційовані посадові  оклади  для різних категорій педагогічних та науково-педагогічних працівників, ураховуючи результати їхньої професійної діяльності за попередній календарний рік.

Посадовий оклад педагога у дитячому садку, школі, професійному ліцеї, коледжі та університеті вже з 1 вересня 2020 р. (але не пізніше 1 січня 2021 р.) має бути не менше трьох мінімальних заробітних плат. Необхідно провести переатестацію всіх педагогічних працівників. Суцільна атестація має відсіяти некомпетентних працівників і захистити, підримати високо фахових, сумлінних здобувачів освіти. Встановлювати  нові посадові оклади потрібно лише тим, хто переатестувався, а в університетах – з урахуванням рейтингових показників за попередній рік, на основі прозорих та об’єктивних показників. Все це  потребує часу та значних зусиль. Але не можна залишати все так як є.

Водночас потрібна результативна програма, яка б забезпечила педагогів житлом – у різних варіантах розв’язання цього болючого вузла. Безумовно, враховувуючи, що заробітна плата педагогів не дає  можливості придбати або ж збудувати житло без підтримки держави чи місцевого самоврядування.

Реформу освіти можуть зробити лише ті, хто безпосередньо працює з дітьми.  А тому правильне, але все ще декларативне гасло про професійний розвиток педагогів та їхнє благополуччя маємо втілити у реальні механізми, гарантовані відповідальністю держави та органів місцевого самоврядування.

2. На часі зміни до законодавства, щоб захистити педагогів від некомпетентного втручання в їхню професійну діяльність, а дітей – від професійно непридатних педагогічних працівників. Законодавство мусить урегулювати стосунки батьків і педагогів, гармонізувати їхню. А заклади освіти слід закрити для будь-яких відвідувачів. Звісно, якщо попередньо не узгоджено мети, дня і години візитів. Така практика існує майже в усіх країнах ЄС. Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають регулярно та обов’язково обстежуватися на психічне здоров’я. Задля захисту дітей, школярів і студентів.

3. Законодавчо запровадити неодмінну підготовку громадян до свідомого виконання обов’язків батьків. Має діяти жорстка норма: не пройшли підготовку – не отримуєте допомогу при народженні дитини. Всі діти мають відчути реальну опіку держави: отримувати повноцінне харчування, медичне обслуговування і захист від недбалого виховання та насильства, належні умови для фізичного, інтелектуального та психічного розвитку. Їхнє майбутнє і майбутнє країни не може залежати від тих-таки неспроможних батьків. Якщо не наведемо тут ладу, проблеми з рівнем інтелектуального, психічного і фізичного здоров’я дітей і далі позначатимуться на їхній спроможності належно навчатися. Людський капітал є найважливішою підоймою розвитку всіх успішних країн. Прагнемо побудувати успішну країну – інвестуймо в розвиток людини.

4. Упорядкувати мережі всіх типів закладів освіти. Це сприятиме перерозподілу коштів, у тім числі на реформування оплати праці. Необхідно інвентаризувати нерухоме майно всіх закладів освіти, зокрема й університетів. Зайве майно чи й землю реалізувати на прозорих та відкритих аукціонах, під пильним громадським контролем, а виручені кошти скерувати на розвиток освіти: заробітну плату, модернізацію матеріальної бази, придбання сучасного обладнання, включно для дослідницьких та експериментальних лабораторій.

5. Відмовитися від політики сприяння повільному «вмиранню» університетів. Натомість виробити політику раціонального об’єднання університетів. Це дасть їм змогу вийти на якісно новий рівень надання освітніх послуг та здійснення наукової діяльності. Маємо запустити такі об’єднавчі процеси, які б створили справді потужні заклади вищої освіти і науки, здатні благотворно впливати на розвиток регіонів та країни загалом. Варто також розглянути можливість безоплатної приватизації університетів, щодо яких держава втратила інтерес. Надавши виключне право приватизувати університетські приміщення колективам університетів. Держава таким чином позбудеться тяжкої «зобов’язайлівки» їх фінансувати, а члени колективу отримають матеріальний захист і можливість створити приватний заклад чи розпорядитися майном в інший спосіб. Реалізація цієї ідеї, безумовно, потребує пильного контролю з боку громадського сектору.

6. Привести мережу професійних ліцеїв, центрів та коледжів у відповідність до потреб регіонів. Так, щоб ці заклади освіти долучилися до здійснення профільного навчання та набуття здобувачами освіти першої професії.

7. Зміст освіти гармонізувати з досягненнями науки і технологій. Різко повернути до активних методів навчання, до набуття вмінь застосовувати отримані знання. Кожен випускник закладу загальної середньої освіти має ще й уміти організувати своє життя та піклуватися про власне здоров’я.

8. Зовнішнє незалежне оцінювання скерувати на комплексне вивчення та оцінку компетентностей з усіх галузей знань, спроможності продовжувати вчитися на наступному рівні та тестуватися з одного профільного предмета, для вступу на відповідну освітню програму. Нині випускники закладів середньої освіти зосереджуються лише на предметах, необхідних для вступу. А це знецінює саму ідею загальної середньої освіти. Запропонований крок усуне цю проблему, системно сприятиме якості шкільної освіти.

9. Відкрити шлях до здобуття вищої освіти без ЗНО всім, хто має практичний досвід (не менше трьох років) у відповідній галузі. А щоб гарантувати якісну підготовку такого контингенту студентів та унеможливити зловживання, запровадити зовнішнє оцінювання випускників університетів.

10. Перетворити всі районні управління освіти та відділи освіти об’єднаних територіальних громад у сервісні центри з обслуговування закладів освіти. Вони повинні опікуватися: організацією поточних та капітальних ремонтів, ліквідацією аварійних ситуацій, реалізацією заходів, для технологічної безпеки закладів освіти, створенням безпечних умов, забезпеченням харчування всіх учасників освітнього процесу, тендерними закупівлями товарів і послуг на замовлення закладів освіти тощо. Вивільнити час керівників закладів освіти для супроводу освітнього процесу та координації роботи колективу. Змінити сферу повноважень Міністерства освіти і науки АР Крим, Київського та Севастопольського міських та обласних департаментів освіти, зокрема щодо забезпечення проведення єдиної освітньої політики в державі. Запровадити лише електронні сервіси зі збору та оброблення звітності для планування та корегування освітньої політики і практики управління. Корелювати відповідальність закладів освіти з їхньою реальною автономією. Суттєво скоротити або й ліквідувати інститути і центри, створені при МОН, а їхні функції передати підрозділам НАПН України, звісно, реформувавши їх для нових завдань.

11. Забезпечити професіоналізацію всіх управлінських ланок освіти. Прийнявши стратегію професійної підготовки всіх, хто претендує на керівництво закладами освіти та роботу в органах управління освітою. Маємо узаконити норми, щоб доля керівників закладів освіти не залежала від кадрових змін в органах місцевої влади. Запровадити прозорі та відкриті критерії щорічної оцінки ефективності роботи керівників галузі освіти. І встановити відповідний рівень їхніх посадових окладів.

12. Уряду слід визначати пріоритетний перелік напрямів наукових досліджень, забезпечивши належне фінансування, з урахуванням першочерговості. Внести зміни до Порядку присудження наукових ступенів та до Порядку присвоєння вчених звань. Оптимізувати дисертації до обсягу, достатнього, щоб розкрити суть наукового дослідження, його новизну. Давно пора зробити пріоритетними самі наукові дослідження, їхні результати, а не оцінювати кваліфікаційний рівень викладачів, науковців лише сухою статистикою публікацій у виданнях Scopus, Web of Science. Та й час нарешті започаткувати і впровадити свою повноцінну, повносилу національну наукометрію.