Чим ми відрізняємося від них…
Хто-хто, а жителі Шербура, розташованого на крайній північній точці Франції, прекрасно знають з історії, що таке окупація, експансія і гібридна війна. Бо впродовж віків Нормандія все це пережила не раз – від своїх північних сусідів-англійців. І популярна тут серед туристів національна англійська страва – смажена риба з картопляними чіпсами – якнайкраще свідчить про те, як важко позбутися чужих смаків, чужої культури і чужої мови. І хоча тут всі добре розуміють англійську, хлопчина-гарсон в кафе, який сповідує політику правих, може зробити вигляд, що не чує, доки ти не звернешся французською.

Від Шербура до англійського Портсмута менше години паромом через пролив, і портсмундці звуть його Англійським, як і вся Великобританія, а мешканці Шербура, як уся Франція, вперто називають Ла-Маншем.

Росіян, як і англійців, норманці не люблять, і на відміну від південного узбережжя їх тут значно менше. Сивенький дідусь в кав‘ярні, обурено жестикулюючи, довго пояснював мені, що рюссо присвоїли собі перемогу у Другій світовій, якої б не було, коли б тут у 1944-му не висадилися американські союзники, які звільнили Францію і Західну Європу і яких щороку на 8 травня вшановують і пам‘ятають.

Як і всюди, тут жваво обговорюють останні світові новини бо свіжа газета, як і кава, незмінний ранковий ритуал для чоловіків. Сьогоднішні ранкові газети майже повністю присвячені мундіалю. Французи охоче критикують Росію та її керманича за те, що багато було обіцяно і заявлено в 2010-му, однак мало втілено, бо країна вже не та, втратила свою економічну силу. Газета «Liberation» пише, що вболівальники змушені будуть їздити незручними і повільними нічними потягами, хоча Путін обіцяв з‘єднати швидкісними 5 міст, де проходитиме Чемпіонат. Інші видання відверто обговорюють манію величі Кремля: хоче зробити з Чемпіонату вітрину Росії, за фасадом якої немає колишньої сили. «Le Figaro» підкреслює, що незважаючи на те, що кремлівський вождь «зробив із Чемпіонату світу м’яку силу», весь цей імідж легко руйнується підтримкою режиму Асада, вироком Сенцову, війною на Сході України. Оливи у вогонь додали публікації активістів «Репортерів без кордонів», які проводять у Парижі акції, «аби не дати головній медіа-події року перетворитися на інструмент пропаганди путінської системи».

І, знаєте, якось навіть прикро за наші українські газети, які зробили вигляд, що Чемпінату не існує. Втім, контрпропаганда ніколи не була козирем української журналістики. Як і принциповість рядових українців, багато з яких (я в тому чомусь цілком упевнена) захоплено верещать десь у пабах і ресторанах перед телеекранами.

Впевнена: ті ж таки французи нізащо б не дивилися, якби, крий Боже, були на нашому місці. Втім, саме тому вони — якраз на своєму місці.