Сьомого листопада наукова громадськість згадувала славетного історика, філософа і громадського діяча, академіка Української Академії Наук Дмитра Багалія: у його 162-гий день народження. А напередодні у залі столичної Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки ім. В. Г. Заболотного презентували ошатне перевидання головної праці академіка його «Історії Слободської України». Зібралися науковці, дослідники та й просто небайдужі до історії кияни, аби відкрити чи й нагадати собі значущі факти рідної історії, оприлюднені автором цієї книжки далекого 1918 року.

– Останніми роками так багато розмов і спекуляцій на тему історичної приналежності певних території до України, – зауважує відвідувачка пані Наталя, – Це і обумовило мій інтерес до цієї книжки. Про своє минуле знати треба. Я сама із Західної України і раніше взагалі таким не цікавилась. Але з часом упевнилася: ми повинні знати, як усе було насправді. І які тогочасні настрої панували на Сході нашої країни.

Попри солідний вік, це глибоке дослідження Д.Багалія не втрачає актуальності: до цього джерела звертаються сьогочасні дослідники історії. Кандидат історичних наук Володимир Маслійчук, автор передмови і приміток цьогорічного перевидання, зазначив: це справжній скарб, адже тут збережено оригінальні зображення, а сам текст відтворює автентичні сторінки першого видання, і це дає змогу посилатися на першоджерело. Новітнє видання доповнено покажчиком імен і географічних назв, на форзаці подано дві оригінальні мапи. Сам текст відтворили як пам’ятку, зберігаючи тогочасну орфографію та пунктуацію.

За словами пана Маслійчука, Дмитром Багалієм написав цю працю доволі швидко. Можливо, такі темпи диктували історичні події – розпад Російської імперії. Але від того в книжці трапляються певні історичні неточності. На нинішній дослідник і звернув увагу у примітках до цього видання.

Дмитро Багалій поставив за мету показати автентичне українське коріння однієї з найбільш русифікованих територій України. Досліджуючи історичні, соціально-економічні та культурні складові розвитку Слобідської України від заселення краю і до початку ХХ століття. Окремий розділ присвятив ретельному аналізові національного і соціального складу мешканців Харкова. Звідси однозначний висновок: це – українське місто.

Втілив це ошатне перевидання харківський видавець кандидат філософських наук Олександр Савчук. Не приховує задоволення і гордощів. Каже: воно особливе:

– Ми розробили новий дизайн, щоб відійти від тієї «радянщини». Обкладинка має фіолетовий колір і орнамент, притаманний східному регіону України. Шрифт виконаний у козацькому вільному стилі.

Ще однією відмінністю від попередніх видань – збереження оригінальної назви – «Історія Слободської України». Здавалося б лише одна літера, замість звичного «Слобідської», але в цьому теж чар автентики.

Гортаючи книжку, ловила себе на думці, що читаю новітню працю, у якій – відповіді на сьогочасні історичні реалії. Прикро, що й досі переборюємо труднощі з національною ідентифікацією державної території, окремих її регіонів. Що й нині ділимося на «наших» і «не наших», ще й дозволяємо історії маніпулювати нами. Втім є тут і втішне: більшає наукових праць, документів історії, які прояснюють розум й ефективно поборюють маніпуляції.  І є добрі люди, які готові такі праці «воскрешати», пропагувати, поширювати, читати.

Минуле просто так не минається. Допоки пам’ятатимемо і ретельно вивчатимемо набутки і прорахунки нашої історії, матимемо всі шанси надовго не затриматися у поступі.