Після століть винищення та вигнання великі хижаки знову заселяють Європейський континент. Це, безумовно, історія успіху.

Завдяки рішучим природоохоронним заходам, узаконеним Бернською конвенцією (1979) та Директивою ЄС про середовища існування (1992), хижаки отримали суворий правовий захист. Вовки, що були на межі зникнення, тепер є у дикій природі понад 30-ти країн, а бурий ведмідь та рись відновлюють свої популяції.
«По всій континентальній Європі кількість ведмедів, вовків, рисей та росомах стрімко зросла, позаяк заходи з охорони природи, введені кілька десятиліть тому, почали давати свої плоди,– пише видання «The Guardian». – Тепер в Європі налічується близько 20 500 бурих ведмедів, на 17% більше, ніж 2016 року. Також нараховується 9400 євразійських рисей. Їхня кількість зросла на 12%».

Науковців особливо цікавить, як саме відновлюються популяції тварин. Зокрема, через повернення їх у природу та допомогу зоопарків. Яскравий приклад – історія самиці рисі на ім’я Ріккі. Вона не мігрувала сама: народилася 2018 року у Київському зоопарку. Її батьки зустрілися завдяки EEP – програмі збереження видів, координованій Європейською асоціацією зоопарків та акваріумів (ЄАЗА). Самця рисі привезли з чеського зоопарку в Остраві. Сама ж Ріккі нещодавно вирушила у подорож, організовану Німецьким центром збереження дикої природи та видів «Заксенгаген». У Національному паркові «Гарц» вона зустрінеться із самцем, мешканцем швейцарського зоопарку «La Garenne». За рекомендаціями ЄАЗА, їхнє  потомство після адаптації випустять у дику природу. В Україні популяція рисі євразійської нараховує приблизно 500 особин. Приклад Ріккі дає цьому виду реальний шанс повернутися в європейські ліси.

Саме на піку цього успіху розгортається найгостріша європейська драма. Хоча згадана Директива ЄС захищає більшість хижаків, політичний тиск наростає, особливо у Швеції, Франції, Іспанії та Румунії. Популяції хижаків розростаються, почастішали зіткнення, і місцеві уряди дедалі частіше вдаються до легальних відстрілів тварин.

Приклад Швеції особливо показовий: два роки тому, пише The Guardian, під час відстрілу мисливці вбили 54 вовки. Це обурило захисників природи і водночас втішило фермерів, які вважають хижаків загрозою. Конфлікт виявив глибинну проблему, характерну саме для Європи: хто ті «місцеві жителі», з яким можна домовитися.

Група дослідників під керівництвом Ганни Петтерссон з Йоркського університету стверджує, що в Європі є тривожна невизначеність чиї інтереси захищати. До «місцевих жителів» можна віднести практично будь-кого. Це ускладнює розробку справедливих та ефективних стратегій співіснування. В Європі є лише один корінний народ, який має особливі права – саами, жителі Скандинавії. У минулому вважалося нормальним «тримати хижаків на відстані за допомогою насильства та страху», але нині це неприпустимо.

Експерти закликають до розробки гнучкіших стратегій, які залучатимуть місцевих жителів. Якщо Європа хоче, щоб повернення хижаків відбувалося стабільно і справедливо, вона повинна спочатку відповісти на питання: чиї потреби пріоритетні і як залучити спільноти до розробки механізмів співіснування.