На час широкомасштабного рашистського вторгнення в Україну  наші заклади вищої освіти тільки почали повертатися до очного навчання, яке поставила на паузу пандемія Covid-19. Утім, досвід дистанційного навчання був нерівномірним. Початок війни глобалізував масштаби проблеми: частину університетських будівель зруйнували російські бомби, дрони і ракети, багато студентів і викладачів вимушено перебралися у безпечніші райони країни і за кордон, необхідність укриттів у закладах освіти стала питанням життя і смерті, а нестабільне електропостачання та постійний стрес суттєво зменшили мотивацію до навчання.

Безпековий чинник визначав можливість проведення занять. Багато університетів запровадили власні алгоритми варіювання форматами навчання – залежно від ситуації. Звісно, там, де були повноцінні укриття, заняття могли тривати навіть під час тривог.

«Укриття нашого університету переобладнали під аудиторії: там є столи, генератор, навіть мікропроєктор, – розповідає Марина, четвертокурсниця Київського національного університету будівництва і архітектури. – Якось ми три години слухали там одну лекцію і все було нормально».

Так дистанційна форма навчання ставала системною необхідністю. Вона дала змогу студентам освоювати лекційні курси незалежно від місця перебування. Але й виявила значні проблеми: технічну нерівність, складність виконання практичних робіт, нерівномірний рівень готовності викладачів до онлайн-оцінювання.

Олександр, другокурсник Полтавського університету економіки та торгівлі, один з багатьох, хто відчув цю проблему, навчаючись з Німеччини: «Іноді важко виконувати спільні практичні та лабораторні через відсутність світла в одногрупників. Половина моєї групи під час занять перебуває на екрані – тому про нормальну комунікацію з одногрупниками, а тим паче із викладачами взагалі не йдеться».

Енергетична криза 2022–2023 років стала новим викликом. Університети змушені були забезпечувати себе автономними джерелами енергії. У деяких випадках заняття перетворювалися на справжні випробування.

«Я захищав курсову роботу дистанційно, коли ані у мене, ні у приймальної комісії не було світла, – згадує свій досвід львівський студент Ілля. – На захист пішло набагато більше часу, ніж очікував, через постійні перебої інтернету».

Війна вплинула й на психологію навчання. Постійний стрес і тривоги виснажують студентів. Щоб підтримати їх, університети почали пропонувати зустрічі з психологом, робити гнучкішими терміни виконання завдань та дозволяти індивідуальні графіки.

«Після масованого обстрілу мого району я не могла вчитися, – зізнається Софія, студентка столичного університету економіки та права «КРОК». –  Університет запропонував мені індивідуальний графік і консультації психолога. Це допомогло мені повернутися до навчання».

Завдячуючи підтримці іноземних держав, мобільність українських студентів навіть у важкий час воєнного стану помітно зросла. Європейські країни відкрили додаткові місця у програмах обміну. Це дозволяє українській молоді отримувати міжнародний досвід і водночас залишатися в рдній системі освіти.

«У Бельгії я навчалася в університеті та освоювала онлайн програму рідного Грінченкового університету за індивідуальним графіком, – розповідає Діана, студентка Столичного університету імені Бориса Грінченка. – Це дуже допомогло не «випасти» з навчального процесу в основному, київському виші, а водночас отримати, у закладі вищої освіти Європи неоціненний практичний досвід, який тепер важко здобути вдома».

Значна частина молоді поєднує освіту з роботою та волонтерством: беруть участь у акціях підтримки ЗСУ, допомагають переселенцям, організовують збори коштів. Це формує новий рівень відповідальності й громадянської активності.

«У нашій волонтерській команді я відповідаю за збір коштів на тепловізор, –  ділиться розповіддю Максим, студент Київського національного медичного університету. – Викладачі дозволяють мені здавати роботи пізніше, вони розуміють, що ми робимо важливу справу».

Українські університети теж дивують світ – як і вся наша нескорена країна. Стійкістю, здатністю невідкладно й адекватно реагувати на серйозні виклики, зрештою – високою результативністю комплексної підготовки здобувачів, майбутніх фахівців. Бо й студенти наші у переважній більшості викликають заслужену шану інтелектуальною зрілістю, наполегливістю і відповідальністю. Тому українська освіта, вища школа зберігає подиву гідну життєздатність, навіть у найважчих умовах формує покоління, яке вміє навчатися, здатне працювати й жити у новій реальності.