Ця молода тендітна дівчина не з чуток знає, як автостопом проїхати за улюбленим гуртом усю країну і жодного разу не спинитися на півдорозі. Аліса Маркевич – SMM-менеджер телеканалу М1, творча особистість, амбітна красуня з міцним характером та відкритим серцем. Коли на порозі стояв 2017-й рік, а у неї перепліталися бажання відкривати нові горизонти та палка любов до музики, – зважилася на тур автостопом.
Улюблені музиканти, двадцять дев’ять міст України, понад десять тисяч кілометрів. Юнацький азарт в очах та серці. І дорослі рішення у думках та вчинках.

– Не боялася уперше, Алісо?

– Тоді мені виповнилося 18, вирішила, що вже доросла, надихнулася іншими історіями про автостоп і зважилася. На подорож до Одеси.  Дуже кортіло потрапити на кінофестиваль. Вирушили удвох із подружкою. Ще звечора зважували, а вдосвіта наступного дня вже були в дорозі.

– Батьки про це знали? І отак легко тебе відпустили?

– Мама знала. Бачила мій юнацький запал та ейфорію. Але все одно нам  тоді було дуже страшно. Про всяк випадок фотографували чи записували номери авто, у яких їдемо, та одразу надсилали батькам (сміється). Тоді ж у мене не було подорожнього досвіду. Проте все вийшло напрочуд швидко і класно – доїхали! Так почалися наші мандрування автостопом.

– А так, у повсякденному житті часто стопиш?

– Ні, хоча знаю, що в Україні стоп – доволі поширена тема, навіть студенти так дістаються до універу чи додому. Для когось такий вид подорожування – стиль життя, для мене ж – своєрідний експіріенс, досвід, що мав початок і завершення. На той момент у мене взагалі не було грошей, аби подорожувати, а побачити Україну дуже хотіла.

– І все ж таки як зважилася на тури автостопом?

– Тоді я тільки-но переїхала до Києва, й одразу влаштуватися на якусь супер-роботу було нереально. Довелося працювати і касиркою, й офіціанткою… Але постійно мріяла долучитися до музичної сфери. Оскільки завжди підтримую гурт The Hardkiss, тому прагнула побачити, як музиканти працюють саме у турах. У жодному універі цього не навчать, жоден викладач не розповість про специфіку такої роботи. Лише самому можна на повну відчути таке явище, як музичний тур.

У мене був переломний момент, коли на роботі закінчувався проєкт і далі не знала, що робити. І тут згадала, що The Hardkiss починає тур! Незважаючи на те що заочно вивчала в університеті режисуру, за ті пів року, що їх пропустила, отримала неабиякий досвід.

Дуже хвилювалася, розуміла: якщо вже їхати в тур, то в усі двадцять дев’ять міст, або не їхати взагалі. Пам’ятаю, так вагалася, що навіть вирішила погадати на книжці. Зайшла до книгарні, задумала сторінку і рядок, розгорнула, здається, «Місто» Валер’яна Підмогильного і… прочитала речення з єдиного слова: «Міста». Після цієї «відповіді» почався новий неповторний етап мого життя…

– Що найбільше приваблювало у подорожі?

– Спочатку їхала тільки заради концертів. Проте, мандруючи містами, зрозуміла: отримаю значно більше. Ми проїхали всю Україну, побачили, яка вона різна, поспілкувалися з людьми з найвіддаленіших її куточків – від Ужгорода до Сєверодонецька! Більшість людей, яких зустрічала, були небайдужими – допомагали, хвилювалися за нас, брали номери телефонів, аби потім переконатися, що з нами все гаразд. Заради цієї атмосфери, а також заради спілкування з музикантами в турі варто було втілити такий експеримент. Жодного разу не пошкодувала!

– А боялася, коли «ловила» машину? Були думки на кшталт: «Хоча б не…»?

– Були. Завжди. Якою б упевненою ти не була б, не зможеш достеменно передбачити намірів інших. Вони можуть зробити з тобою все, що завгодно. Ти, по суті, ніяк не захищена.

– Мала при собі якісь засоби самозахисту?

– Взагалі не мала. Коли їдеш автостопом, головне – це голова на плечах. Потрібно постійно думати, хоч трохи розбиратися в людях та вміти спілкуватися. Сумніватися у собі не можна! Це – дорога.

Розраховувала на людський фактор. Завжди. Добре, що нам щастило на хороших людей, які довозили, годували, іноді навіть розверталися зі свого шляху, щоб нам допомогти.

– Пам’ятаєш найкумедніший випадок під час автостопу?

– Їхали до Харкова. Нашим водієм був колоритний чувак, який усю дорогу смішив, жартував (сміється). Ця дорога була нереально веселою й незабутньою, у нас із подружкою просто вибухав мозок! До того ж водій нагодував нас величезними домашніми пирогами, які йому дала в дорогу дружина (посміхається).

Взагалі, зустрічалися дуже кумедні люди, які забарвлювали яскравими враженнями звичайний день, подорожню буденність. Часто навіть виникала думка: «Боже, це автостоп, реально?! Чи це нас друзі підвозять?»

– А неприємні спогади, пов’язані з автостопом, які хотілося би назавжди викреслити із пам’яті?

– І таке було. Поїздка до Ужгорода. Тоді стопила сама, хоча напередодні подружка відмовляла мене їхати самостійно. Але я твердо вирішила: маю відвідати всі міста туру, що б там не було.

Дорога туди була чудовою: нереально красиві гірські дороги, вкриті першим снігом, непередавані емоції, коли бачиш фантастичні краєвиди. А дорога назад стала повною протилежністю. Мусила дістатися до Рівного – міста, де живе мама. Тоді, на жаль, не встигла доїхати до темряви. Пам’ятаю момент, коли стояла посеред траси сама, довкола – суцільна темрява, телефон розряджався… Довелося просто йти вперед, по холоду, крізь ніч та страх.

– Хтось зупинився?

– Так. Але саме тоді пам’ятаю, як утомлена сиділа на якійсь зупинці між містами. Адже автостоп – це не лише про «їхати», це ще й про «йти». Часто і по десять, п’ятнадцять кілометрів. Та ще з великим рюкзаком, на морозі. Але дороги назад немає. Треба постійно рухатися вперед.

– Щось порадиш тим, хто мріє подорожувати автостопом?

– Їдьте у перші декілька подорожей з кимось досвідченим, хто знає де краще ставати на дорозі, де і в кого можна зупинитись у разі потреби. Взагалі не раджу їздити самостійно! Так, великою компанією автостопом подорожувати не вийде, але вдвох-утрьох – це оптимальний варіант.

Обов’язково напередодні подорожі  переглядайте карти вашого маршруту. Маєте орієнтуватись в обраному шляху, знати, які дороги є основними, а які ні. Адже водій не завжди їде основною, а знати де ти є – необхідно. Під час туру в мене були не тільки карти в телефоні, мала й велику друковану. До завершення подорожі вона була геть покреслена маркером. У «твердої копії» карти є одна надважлива перевага над електронною – вона допоможе завжди, і коли, наприклад, розряджений телефон.

І не сідайте до першої-ліпшої автівки, що зупиняється. Варто ввічливо уточнювати, куди саме прямує водій. І якщо напрямок трохи відмінний від вашого, – краще подякувати та відмовитися.

Ніколи не ображайтеся на людей, якщо вони не зупиняються. Вірю, якщо ображаєшся на людину, виникає певна негативна енергія. В автостопі їй просто не місце. Навпаки, під час такої подорожі необхідно випромінювати позитив, мати правильний настрій, знати, що все буде добре, бути ввічливим та вдячним.

Автостоп – це про взаємність. Тобі допомагають тим, що підвозять, а ти, у свою чергу, складаєш приємну компанію та не даєш заснути водієві. На рівні людському – це акумуляція енергії, саме завдяки якій і виходить класна поїздка.

– Невже така безоплатна мандрівка коштує втрачених нервів?

– Стовідсотково! Отримала від цієї мандрівки все, що хотіла, і навіть більше, познайомилася з цікавими людьми, з багатьма й тепер підтримую стосунки, спілкуємося, зустрічаємося. Наприклад, в Одесі по каучу (каучсерфінг, – ред.) зустрілася з парою, яка два місяці автостопом подорожувала Азією.

– Повторила б нині свій «Perfection Tour» автостопом?

– Купила б автівку та поїхала б за кермом! Радше сама когось підвозила б. (усміхається).

– То радиш подорожувати автостопом?

– Раджу взагалі подорожувати. Будь-який досвід подорожування – чи то літаком, чи автобусом, чи автостопом – це реальна можливість побачити те, чого не побачиш просто так. Це – перезавантаження, подорож – це твої крила.

Автостопом раджу подорожувати тим, хто хоче це відчути, хто прагне екстриму. Автостоп – не для слабаків.

– А що для тебе автостоп?

– Це Авантюра, Сміливість, Кайф!