У самому серці Бережан, містечку на Тернопільщині, серед тиші давніх мурів і шепоту вітру в кронах лип, оживає загублена в часі історія. Храм Пресвятої Трійці, який пережив століття буревіїв, просяяв своїми унікальними настінними розписами початку ХХ століття. Вони десятиліттями дрімали під шарами фарби, забуті сторінки старої книги, яку нарешті хтось знову розгорнув.

Допомогли реставраційні роботи на центральному куполі святині. Саме тут, де небо здавалося найближчим, а світло проникало крізь вітражі, почали проступати кольори минулого — теплі охри, ніжні блакиті, витончені лінії, що колись творили красу на честь Небесного. Тонке і трепетне мистецтво початку минулого століття знову побачило світ завдяки майстерності реставратора Олексія Чередніченка та його команди. Їхні руки знімали не фарбу — вони знімали гіркий наліт часу. Бо як написав сам реставратор, ці розписи вважали втраченими.

Літопис цього храму багатий на події. Зведений ще у XVII столітті на пожертви міщан, він не раз падав і піднімався з руїн. Його перебудовували князі, його рятувала княгиня, його оберігав народ. Пожежі, перебудови, війни — все залишало тут свої сліди. Та дух святині не розвіяло, свічу пам’яті на задуло.

Тепер під куполом знову проступає мистецтво початку ХХ століття і намолене місце знову дихає первозданною величчю. Ожив діалог із тими, хто творив цю красу, хто молився під цими склепіннями, хто вірив, що світло перемагає темряву.

У цьому храмі, де  Римсько-Бережанська чудотворна ікона Богородиці, де  мощі Івана Хрестителя, голоси іконописців минулого озвалися святими ликами крізь століття.