Від 11 червня українці до 90 днів протягом кожних 180 діб зможуть вільно пересуватися країнами Шенгенської зони. І попри сподівання скептиків, наші співвітчизники масово взялися оформляти біометричні паспорти. Українцям Європа вкрай цікава.

Безвізовий лікнеп

Але наявність біометричного паспорта – не запорука безперешкодного перетину кордону ЄС. Для багатьох наших краян така близька й омріяна Європа може залишитися нездійсненною мрією – через незнання правил безвізового режиму.

Це підтвердила аналітик громадської організації «Європа без бар’єрів» Катерина Кульчицька під час публічних дебатів: «Українська вимушена та трудова міграція до країн ЄС – поточна ситуація та потенціал».

За результатами березневого дослідження Київського міжнародного інституту соціології, 33% опитаних українців не знали скільки часу можуть перебувати в країнах ЄС у рамках безвізового режиму, лише третина респондентів відповіла, що перевагою біометричного паспорта є можливість в’їжджати до країн Євроспільноти без віз. Зате половина опитаних помилково стверджували, що зможуть залишитися там на півроку.

Як зауважила експерт, найчастіше українцям відмовлятимуть у перетині кордону через те, що людина не зможе пояснити свою мету в’їзду до країни ЄС, умови свого перебування та не матиме відповідних підтверджуючих документів.

– Тому рекомендуємо владі і партнерам з ЄС продовжити інформувати громадян про правила безвізу, – наполягає пані Кульчицька.

Європейський вектор міграції

Певне, значна частка наших краян збирається до Європи не на відпочинок, не для милування тамтешніми краєвидами, пам’ятками культури і природи. Все більше українців перетинають західний кордон у пошуках кращої долі.

За словами Катерини Кульчицької, люди шукали притулку переважно в країнах з великою українською діаспорою: Італії, Іспанії, Німеччині та Польщі. Проте останнім часом цей відтік дещо зменшився: могли вплинути хоч і нестабільний, але режим тиші в зоні АТО, а також поступове покращення економічної ситуації в Україні. Проте чи не першорядну роль у цьому відіграє значна частка відмов в оформленні віз – 75 відсотків від загальної кількості поданих заяв.

Хоча, як зазначила аналітик «Європи без бар’єрів», торік 2835 українських громадян все ж таки отримали різні види захисту в країнах ЄС. А 490 – одержали статус біженця. Більше половини всіх українських шукачів притулку знайшли осідок в Італії. На другому місці – Чеська Республіка, далі Франція, Іспанія, Німеччина, Швеція і Польща.

– До 2014 року основними країнами, в яких українці просили притулок, були Швеція, Німеччина, Чехія та Франція, – розповідає аналітик з питань міграції центру CEDOS Анастасія Фетисова. – Три роки тому пріоритети змінилися: тепер перевагу віддають Італії, Іспанії, Польщі. Спостерігається постійна позитивна динаміка збільшення кількості дозволів на проживання, виданих українцям. Збільшується кількість охочих навчатися в країни ЄС.

Проте.

– Європейський Союз запровадив механізм призупинення безвізу, який базується на дуже чітких критеріях, і вони зосередженні на питаннях міграційних ризиків, – зауважила виконавчий директор ГО «Європа без бар’єрів» Ірина Сушко. – Якщо ці міграційні ризики стануть реальністю, то відповідно, будь-яка з країн – членів Європейського Союзу має право призупинити безвізовий режим.

«Міграція завжди була, є і буде»

Ризиків призупинення безвізу не бракує. Передовсім, коли йдеться про нелегальну трудову міграцію.

Як зауважив заступник голови Державної служби зайнятості Сергій Кравченко, лише один відсоток, тобто, кожен сотий з трудових мігрантів з України, працевлаштовується закордоном через офіційних посередників, дотримуючись усіх необхідних вимог країни, в якій знайшли роботу.

Вже й турагенції почали пропонувати послуги з працевлаштування – такий високий попит українців на роботу в Польщі, Чехії, Угорщині та інших країнах-сусідах. Проте, щоб не бути ошуканими, трудовим мігрантам треба знати і дотримувати вимог для праці в конкретній країні.  Тому Держслужба зайнятості через Асоціацію трудових мігрантів почала інформувати українців про умови працевлаштування закордоном. Найперше пояснюючи, що для захисту своїх прав їм обов’язково треба мати договір з роботодавцем, а також страховку.

Заробітчани які повертаються на батьківщину, привозять не лише гроші, а й проблеми. Основна – соціальний захист: вони не мають пенсійних накопичень, інших соціальних гарантій.

– Це потребує врегулювання, бо міграція завжди була, є і буде, – констатує Сергій Кравченко.

За його словами, Держслужба зайнятості вже створює Центри розвитку підприємництва.

– Багато заробітчан, повернувшись до України, не знають куди вкладати гроші, – зауважує Кравченко. – Для прикладу, на Західній Україні тратять здебільшого на спорудження великих будинків. А в Польщі зароблене інвестують в інфраструктуру, в розвиток малого, середнього підприємництва. Сьогодні на тій же Західній Україні можна розвивати сервіс, інфраструктуру туризму.

Дослідник з Чехії Душан Дрбохлав наголошує на трьох важливих питаннях міграції українців:

– Перше, ми виявили, що нелегко розрізняти добровільну і примусову міграцією. Є багато мотивів, пов’язаних з вимушеною міграцією. Друге, зважаючи на українську міграцію, ми виявили, що є відмінності між країнами, куди ваші громадяни мігрують. Третє, концептуальне питання –  стосунки між короткостроковою і постійною міграцією. Є закономірність: багато з тих, хто заявляє, що їхня міграція короткострокова, з часом, коли їхні уявлення змінюються, бажають залишитися в тій країні назавжди. Це складне питання.

– З 2014 року наша країна зіткнулася зі значною кількістю мігрантів з України, – зазначає польська дослідниця Марта Ярошевич. – За останні роки цей потік лише збільшується.

Як зауважує експерт, жителі Західної України складають більшість сезонних мігрантів. Довгострокова міграція до Польщі – переважно зі Сходу України. Нині приблизно 200 тис. українців легально працюють, і вони сподіваються в майбутньому отримати пенсії в Польщі.

– Українські громади в Польщі існують дуже близько до польських громадян, – пояснює Марта Ярошевич. – Вважаю, що із введенням безвізового режиму потік трудових мігрантів збільшиться. Це легальні можливості для міграційної політики. Крім того, безвізовий режим – це і великий приплив туристів.

Економічне підґрунтя демографії

– Опитування, попри всю їхню важливість, не охоплюють усі контингенти зовнішніх трудових мігрантів, – констатує заввідділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України Олексій Позняк. – Найбільш чітка і яскрава тенденція трудової міграції останніх років – збільшення її масштабів. Серед трудових мігрантів зросла частка молоді, людей високого освітнього рівня. Ще однією тенденцією стало посилення переорієнтації мігрантів з Росії на країни ЄС.

На думку експерта, запровадження безвізу з ЄС лише прискорить ці процеси.

– На сьогодні зросла кількість українських мігрантів саме до Польщі, – наголошує Позняк. – Цілком очевидно, що у міру того, як наші мігранти будуть освоюватися в цій країні, частина з них буде думати про те, щоб шукати роботу там, де заробітна плата ще вища, у «старій» Європі.

Втім, якими будуть майбутні масштаби зовнішньої трудової міграції, на думку експерта, залежить від ситуації в Україні.

– Якщо суттєвих змін в економічному розвитку країни не відбудеться, матимемо посилення переходу довгострокової трудової міграції в постійну форму, – вважає Олексій Позняк. – Очевидно, збільшаться обсяги короткострокової міграції, частина мігрантів вимушено перейде в розряд довгострокових. Розраховувати на те, що ці процеси припиняться, можна лише за умови поліпшення ситуації в Україні, сталого економічного розвитку, покращення рівня життя. Отоді можна реально розраховувати на повернення частини українських трудових мігрантів.

З досьє «Грінченко-інформу»:
Як свідчить Нацбанк, за 2016 рік сума приватних грошових переказів з-за кордону в Україну склала $5,4 млрд – на 5,3% більше, ніж 2015 року.
Більшу частину грошей переказали зі своєї зарплатні сезонні заробітчани – $3,6 млрд. Друге місце за обсягами посіли перекази тих, хто працює закордоном понад рік, – $1,1 млрд, інші приватні перекази сягнули  $0,7 млрд.
П’ята частина переказів – з Росії:  майже $1 млрд (18%). У 2013 році ця сума сягала $2,7 млрд.
Помітно зросла кількість переказаних грошей з Польщі (+76%), Ізраїлю (+62%), Туреччини (+33%) і Маршаллових островів (+33%).
Водночас, у 2016 році знизилися обсяги грошових переказів з Китаю (-36,5%), Канади (-21%) та Азербайджану (-14%).