Це тільки здається, що вегетаріанство ввійшло у побут недавно. Насправді ж, як повчає біблійний Екклезіаст, немає нічого нового під сонцем. У Полтаві, наприклад, їдальню «беззабійної їжі» відкрили ще на початку січня  1912 року. Троє жінок –  М. Богданенко-Дудченко, Е.Каплан і А. Перель – об’єдналися у  гурток й організували їдальню «Жизнь во всем».  У підвалі на розі тодішніх Дворянської й Стрітенської, відомих нині полтавцям, як вулиці поки що Паризької Комуни і Комсомольська.

Тодішня газета «Полтавський голос» повідомляла: «Власниця щойно відкритої в місті Полтаві вегетаріанської їдальні Мотрона Богданенко подала в міську управу прохання про звільнення відкритої нею їдальні від сплати трактирного збору на користь міста, мотивуючи клопотання тим, що заклад створений не з матеріальною метою, а щоб надати бажаючим отримати їжу можливість, корисну з медичної точки зору й таку, що відповідає моральним засадам, причому ніяких спиртних напоїв, а також і більярду в їдальні не буде».

Вегетаріанський рух виник наприкінці ХІХ століття. То була своєрідна спроба навчитися виживати в умовах соціальної несправедливості, низьких зарплат і тяжкої праці. Деякі вдавалися до політичних заходів, хтось переходив до революцій і терору. Але було чимало людей, які пропагували вегетаріанство не лише як спосіб виживання. Вони переконували: рослинні дієти допомагають подолати хвороби, зберегти здоров’я і щасливе довголіття.  Тогочасні дослідження вчених засвідчили, що тварини мають високорозвинену нервову систему й психіку, а деякі ще й зародки інтелекту. Газети рясніли жахними оповідями про їхні страждання на бійнях.

Вегетаріанство ширилося в багатьох  країнах. Перше вегетаріанське товариство на теренах Російської імперії  виникло у Санкт-Петербурзі 1901 року. Згодом такі ж з’явилися у Мінську, Києві, Москві та інших містах. Пропагували рослинну дієту і відомі науковці, письменники. Вегетаріанство стало одним із чільних постулатів учення Льва Толстого, яке під йменням «толстовство» знайшло чимало симпатиків і послідовників.

… Відкриття  вегетаріанської їдальні підштовхнуло полтавців створити спеціальне міське товариство. У його звіті  за 1913 рік читаємо: «Такий швидкий розвиток діяльності їдальні викликав необхідність створення якогось органу, котрий керував би її діяльністю й стежив за правильним розвитком. Таким органом могло стати товариство яке, діючи за  певним статутом, повинно було систематично втілювати в життя ті ідеї, яким керувалися під час відкриття їдальні віддані їй особи». Установчі збори товариства відбулися 20 жовтня 1912 року. Учасники обрали раду на чолі з відомим у Полтаві лікарем Олександром  Волкенштейном. Ця постать варта окремої розвідки, а тим часом зосередимося на одному з організаторів товариства, товаришеві письменника Володимира Короленка і, звісно ж, палкому вегетаріанцеві Митрофані Дудченку.

Митрофан Семенович сповідував ідеї Льва Толстого про загальний мир і вільне трудове життя, особисто зустрічався і листувався зі своїм духовним учителем. 1894 року купив ділянку землі поблизу Полтави, у Щербанях, збудував дім, посадив сад і організував колонію «толстовців». Тут бували, іноді надовго затримуючись, його друзі – секретар Льва Толстого Валентин Булгаков, видавець Володимир Чертков, письменник Іван Бунін, інші відомі люди. Дудченко  листувався з письменниками Роменом Роланом, Максимом Горьким, Стефаном Цвейгом і навіть лідером національно-визвольного руху Індії Махатмою Ганді. На щербанівській садибі Дудченка  росли голубі ялини, привезені 1910 року О.Волкенштейном та І.Буніним з Ясної Поляни. Тут поховали прихильника «толстовців» князя Хілкова. Хутір Дудченка згадує Іван Бунін у романі «Життя Арсеньєва».

На момент створення в Полтаві вегетаріанського товариства Митрофан Дудченко не вживав продуктів тваринного походження  уже чверть століття. Жив дуже просто, багато працював фізично, демонструючи можливість залишатися здоровим і бадьорим, споживаючи лише рослинну їжу. У 1914 році його арештували за організацію протесту проти війни. У в’язниці він провів понад рік.

Письменник Г.Григор’єв, який у 20-х роках проживав у Полтаві, згадує про свої зустрічі з Митрофаном Дудченком: «На протилежному кінці лави сидів дід, без капелюха, у темному вбранні, досить кремезний…Він з упертою переконаністю прочитав мені цілу лекцію. Війни, революції були і будуть, поки люди не сприймуть заповіт Льва Толстого, не зрозуміють, що «царство боже в нас самих».

А ось як описує Григор’єв свої відвідини оселі Дудченка: «Він зустрів мене з одвертою приязню. На стіні добре виконаний портрет Толстого, прикрашений чудовим українським рушником. Напроти – так само прикрашений портрет Шевченка. Ікон в хаті не було. Тепер я добре придивлявся до свого знайомого. Справді, його довга сива борода трохи нагадувала відомі мені фотографії Толстого. Навіть зодягнений Дудченко був у простору білу сорочку, підперезану темно-синім шнурком… Щось нагадувало попа і над усе – «єлейний» тон, що особливо був властивий йому, коли Дудченко згадував непротивлення злу, про яке багато писав Толстой. Та ці фальшиві нотки забувалися, коли я слухав розмови живого свідка про великого письменника». Григор’єв також наводить епізод, коли Дудченко полемізував на диспуті з Луначарським, який приїздив до Полтави у 1926 році.

Основою діяльності вегетаріанського товариства залишалася, звісно, робота їдальні, що викликало неоднозначну реакцію як жителів міста, так і деяких громадських організацій. «Полтавские Епархиальные Ведомости» писали у 1916 році: «Толстовец, дворянин Митрофан Дудченко и общество содержателей вегетарианского безубойного питания организовали столовую на улице Дворянской. Толстовцы усвоили регилиозные заблуждения Толстого и несмотря на то, что выродились из бабтистов, едва ли могут считаться регилиозной сектой, так как не имеют молитвенных собраний. Своих ересей от Бога не скрывают. Присяга и военная служба ими отвергается… Не заметны также  ощущительныя для православья плоды деятельности вегетереанской столовой».

Справді, надії, які покладали на їдальню її організатори, не виправдилися. Навіть сам Дудченко доволі песимістично константував, що кількість ідейних вегетаріанців у місті не зросла, а люди, які у ній харчуються, віддані потребам шлунку. За радянської влади вегетаріанське товариство і їдальня припинили діяльність.

Можна по-різному ставитися до ідеї рослинного харчування. Утім, члени Полтавського вегетаріанського товариства були яскравими представниками своєї епохи. На тлі несправедливостей і негараздів тодішнього суспільства вони закликали до милосердя, гуманного ставлення не лише до людей, а й до тварин. А такі ідеї і нині на часі.