Які ваші перші асоціації з Чорнобилем? Зроблю припущення: пригадується ЧАЕС, аварія, зона відчуження. 26 квітня 1986 року – дата, що поділила життя як чорнобилян, так і всього світу на «до» і «після». Катастрофа забрала з собою не лише території, а й великий пласт української культури. Саме цю проблему порушує у документальній стрічці «Інший Чорнобиль» режисер і автор сценарію фільму Андрій Михайлик.

Зберегти пам’ять про це старовинне містечко Українського Центрального Полісся в серцях кожного – завдання, яке ставив перед собою митець.

– У фільмі прагнув показати історію цієї прадавньої землі, яка вперше згадується ще в Іпатіївському літописі, – наголошує режисер. – Чорнобильське лихо – це не лише величезна техногенна, а й гуманітарна катастрофа. Поліщуки-чорнобиляни тепер розпорошені поміж інших всією країною… На жаль, ця проблема не усвідомлена людством. Я сам, попри тривалу роботу в агентстві «Чорнобильінтерінформ», поки працював над кінострічкою, відкрив для себе нові факти. Наприклад, літописний Чорнобиль, про те що в усті Прип’яті русичі вперше завдали поразки монголам. Дізнався про «чорнобильський Бабин Яр» – місце масового розстрілу євреїв під час Другої світової.

Народження

– Автор ідеї стрічки чорнобилянин Анатолій Артеменко разом з оператором Олегом Маловіцьким відзняли приблизно половину матеріалу, – веде розповідь Андрій Михайлик. – Потім склалося так, що вони призупинили фільмування та запросили мене взятися за нього. Переглянувши відзняте, одразу уявив початок фільму: величезне болото в заплаві Прип’яті, звуки природи, спів пташок, крізь які поступово наростає гуркіт машин – як образ сучасної цивілізації… Багато чого на той момент ще не було продумано. Ми додали матеріали, трішки змінили акценти кінокартини, адже я дивився на Чорнобиль під іншим кутом, не як тамтешній корінний мешканець.

Городище нашого часу

Було вкрай необхідно, щоб глядач відчув атмосферу «минувшини»: показати те, що саме гніздилося тут до всім відомої сумної події.

– Проєкт створювався за меценатства компанії «Інженер сервіс», виконавчим продюсером фактично виступав оператор Олег Маловіцький. Проте грошей на моделювання і реконструкції тогочасної натури і подій бракувало.

Тому Андрій Михайлик взявся художніми ілюстраціями доповнити відеоряд розповіді про давній Чорнобиль.

– Олексій Бреус, журналіст і талановитий художник, 26 квітня 1986 року весь день своєї зміни відпрацював на зруйнованому 4-му енергоблоці ЧАЕС, брав участь у ліквідації наслідків аварії. Наша картина став для нього певною психологічною реабілітацією… Попросив його намалювати для неї стародавній Чорнобиль. Першою ілюстрацією стало городище та річка. Потім Олексій питає мене: «Андрію, чи можу домалювати позаду городища реактор?» Я був вражений: «Олексію, йдеться про місто ХІІ століття, який реактор?!» – «А я вже не можу уявити це місто без нього»…

Співтворці

У фільмуванні важливо все: ідея, зображення, виконавці, музика, атмосфера… «Інший Чорнобиль» сприймається як щось навдивовижу спокійне. Щось, що повертає тебе до того істинно затишного містечка на півночі Київщини.

– Коли там перебуваєш, відчуваєш якесь єднання з дивовижно мальовничою природою, і від того, ще сильніше усвідомлюєш весь масштаб непоправної, принаймні для наших поколінь, втрати, – ділиться думками режисер. – Ідея неквапливого темпоритму стрічки прийшла до мене якось інтуїтивно. Хотілося уникнути пафосності. З підбором аудіоряду – ще одна цікава історія: якось був у музеї-скансені в Пирогові, чую – грає музика. Підійшов познайомився: скрипаль Олег Бут. Тоді придбав диски з народними мелодіями у виконанні його та гурту «Буття». Серед мелодій були й чорнобильські наспіви. Коли постало питання музичного оформлення фільму, згадав про Олега, зателефонував… А відтак чудово дібраній музиці, ретельно виставленому звукові фільму завдячуємо його сестрі, звукорежисерці і композитррці Оксані Бут. Героїв стрічки теж обирали: когось знали особисто, когось нам радили. Дуже приємні спогади про нашу співпрацю зі світлої пам’яті народним артистом України Валентином Шестопаловим – це його голосом озвучено наш фільм. І цей немолодий, неспішний голос, паузи та інтонаційні акценти добре передали авторський задум. У фільмі є англійські субтитри. Робили їх ретельно, із залученням знаного фахівця перекладацького цеху Євгенія Казанцева. Хотіли просувати стрічку на Захід, щоб про інший Чорнобиль більше знали у світі.

«Все це – та сторінка історії, яку прагнемо зберегти»

Минуло два роки фільмування. Прем’єра. Показ кінокартини. Зворушливий момент для творців кіно. Андрій Михайлик з честю витримав «глядацький екзамен». Нині ділиться про це спогадами:

– Нашу роботу представляли і чорнобилянам, і прип’ятцям. Спочатку відчувалася певна насторога – як про їхній Чорнобиль розповідатиме хтось «не-свій». Проте після перегляду чорнобиляни запросили мене до їхньої закритої Facebook-сторінки «Чорнобиль і чорнобиляни». Хоч у фільмі фактично не згадується місто Прип’ять, колишнім мешканцям покинутого міста фільм теж сподобався – біда може об’єднати. На прем’єру прийшли й мої колеги, і головні герої стрічки, які за час фільмування стали мені близькими як давні приятелі. До речі, коли показував свою працю випускникам-магістрам Київського університету імені Бориса Грінченка, студентка впізнала в одному з головних героїв стрічки свого рідного дядька. Фільм добре сприйняли й інші кінематографісти. І не лише ті, хто теж працює над чорнобильською тематикою. «Інший Чорнобиль» брав участь у фестивалі в Ріо-де-Жанейро, був відзначений на фестивалях у польському Ольштині, грузинському Батумі. Дивилися його в Голландії, Ізраїлі, Росії. Але найвідповідальнішим для нас стало представлення фільму у самому Чорнобилі, працівникам Зони відчуження…

26 квітня 1986 року навіки зарубцювалося в нашій історії. Як наголошується у фільмі, для чорнобилян рідне місто ніколи не стане символом катастрофи. Для них – це єдине місце на землі, де колись усі були щасливі. Хоча, може так тільки здавалося…