Часи, коли смерть була спасінням. Коли звірячі інстинкти були сильнішими за любов і дружбу. Людей не існувало. Вулицями сновигали чорні тіні і кидали хижі погляди на кожного, хто мав бодай шматок хліба…
Імперська репресивна машина робила все, аби замордувати, винищити, стерти з лиця землі український народ. Перетворити його на бездушне тіло, нездатне мислити, любити, існувати. Такі були тодішні реалії… Такими їх хоче для нас зробити і сьогочасний кремлівський варвар.

Національний музей Голодомору-геноциду вп’яте презентував виставу за твором Валер’яна Підмогильного «Син» – режисерський проєкт Єгора Водяхіна та Крістіна Шелудько.

В центрі сюжету – сільський хлопець Грицько Васюренко (Даніла Зіберт). На ньому відповідальність за хвору матір, котра вже 8 місяців напівпритомно знемагає на ліжку. Заможна сестра Оксана зреклася сім’ї – материнські муки її не гнітять. Важкі обставини ламають Грицька: за життя матері надзвичайно чуйний та уважний до неї, а після її смерті кидає материне тіло в льох, щоб поживитися благодійними обідами для хворої.

Приміщення музею перевтілили в унікальний сценічний майданчик. В центрі – стіни домівки, побілені та оздоблені візерунками. На спомин про загиблих миготять свічки та стоїть хрест. Сюжетні елементи, зокрема й імена загиблих, демонструє великий екран. На ньому світлої пам’яті народна артистка України Лариса Хоролець в образі матері. Олександр Жуковін, заслужений артист України і воїн ЗСУ, – в ролі дядька Степана. В цього персонажа – п’ятеро дітей, а на шляху додому його грабують – відбирають усе виміняне зерно. І він не знає, чи ще жити, чи краще вмерти.

Збірний образ «Народ, Влада» втілюють шестеро акторок у чорному вбранні: Анна Пукас, Єлизавета Хлевінська, Софія Фесік, Анастасія В’яла, Єлизавета Грушецька, Олена Невідома. Вони то стукають порожніми мисками, то зав’язують очі червоними хустинами, аби не бачити гнітючої реальності. Насамкінець стають бездиханними тілами, які складає зморений голодом Степан Васюренко.

Виконавиці народного хору «Дарничанка» під керівництвом Петра Андрійчука, представляють образ народу. У фіналі вистави з авансцени ансамбль виконує пісню «Земля одна, земля свята, другої нам не треба».

Глядачі мали змогу ознайомитися з експонатами музею.

Голодомор 1932-33 років був не першим в минулому столітті актом геноциду українського народу, хоча саме він найбільше потряс світ, його найбільше пам’ятають. Ще у 1921-23 роки за неуточненими даними голодували близько 8 мільйонів українців. Збільшення розмірів хлібозаготівлі, політика продрозкладки, післявоєнна руїна на додачу до катастрофічної посухи та неврожаю 1921 року спричинили жахливу моровицю українського селянства.

Маємо пам’ятати про ці гекатомби невинних жертв. Маємо знати хто наші одвічні вбивці. І бити ворога, який вчинив цей геноцид, – він нині знову рветься на нашу землю, щоб знищити нас.