Брат ты мне или не брат,
Рад ты мне или не рад…
(З пісні).

У своїй статті про Україну Владімір Путін з-поміж вразливих територій, котрі Росія може відкремсати від України, пом’янув нашу Підкарпатську Русь (нинішнє Закарпаття). Разом з регіонами потенційної Новоросії. Нагадав 1944-45 роки, коли Червона армія вже владарювала в автономній республіці, оформлюючи папір’я, щоб одібрати її від Чехословаччини та передати Українській РСР. Так і вчинили. З Маніфестом з’їзду Народних комітетів Закарпатської України в Мукачеві, підписанням договору між урядами СРСР та ЧССР, ратифікаціями парламентами у Празі та Москві.

За словами Путіна, тоді, на зібранні православних людей було звернення до Москви – прийняти Підкарпатську Русь як автономію у складі СРСР. Нинішній кремлівський мрійник, звісно, дає зрозуміти, що цю петицію православних 76-тирічної давнини у Кремлі можуть повторно розглянути нині. Кіть (коли) Україна не розірве сватання-вінчання-шлюб з ЄС, НАТО, а особливо зі США, й не повернеться у стійло СРСР-2, ставши з росіянами остаточно, на віки вічні єдиним народом. Хтось кепкує, глузує з постулатів статті Путіна. Насправді в ній є серйозні загрози.

Можливий закарпатський сценарій

Спецслужби російські давно влаштовують у нас різні міжнаціональні, релігійні провокації. Берегово, Ужгород, угорці, підпали, листівки… Роблять не самі, а через агентуру європейських країн. Ну, організують вони кілька боїв місцевого значення за храми, майно між православними УПЦ і ПЦУ, а вірники УПЦ попросять Москву їх захистити. «Зелені чоловічки» плюс місцеві, з «п’ятої колони»… У можливість такого мало хто з-поміж закарпатців вірить. Мовляв, маємо надійний меч і щит – 128 гірсько-штурмову бригаду, загартованих війною тисячі ветеранів, сильні підрозділи «Карпатська Січ», територіальної оборони.

Та чого на світі не бува. Сатана слова на вітер не кидає. Якщо Путіну Україна стала поперек горла, та так, що без неї кінець і йому і цілій російській «монархії». Відомий журналіст Михайло Папіш згадує: Владімір Путін, коли ще був рядовим офіцером КГБ, якось оселився в гуртожитку в Берегові. Михайло з ним спілкувався. Може, ще з того часу в Путіна десь там залишилися «штурмовики», котрі чекають наказу шефа?

На місці перших керівників Закарпатської ОДА та Закарпатської обласної ради я би вдався до проведення кількох ґрунтовно підготовлених форумів громадськості Закарпаття – в районах та загальнообласного. За участі представників центральної влади. Не зібрань для галочки. На них головно зосередитися на тому, як Закарпаття зробити форпостом Української держави. Розглянути ризики від сепаратистських дій, їхні причини, джерела. Не треба влаштовувати погоню за відьмами. Це приносить тільки шкоду. Діяти треба аналітично, продумано, зважено, професійно, рішуче, принципово. КОЛЕКТИВНО. Пригадую, донедавна функціонувала Українська Народна Рада, яка своїми форумами, заявами, публікаціями постійно реагувала на складнощі, проблеми, антидержавні діяння окремих персон. Уже тривалий час Закарпаття не має жодного такого утворення з осередків політичних партій, рухів, громадських організацій, національно-культурних товариств.

Першу скрипку у створенні такого всезакарпатського об’єднання можуть відіграти волонтери. Ця спільнота нині єднає сотні патріотів України, Закарпаття.

Починати треба з осібних зібрань владик, священників з різних релігійних конфесій. Визначити лінії, через які в умовах реальної та гібридної війни Росії проти України нікому не слід переступати. Скажімо, конфлікти, нападки між духовними особами єпархій УПЦ Московського патріархату та ПЦУ тільки посилюють сепаратизм та неспокій. Я особисто вірю в те, що в найближчі роки закарпатські парафіяни самі визначать для себе, хто є істинним братом, а хто ворогом.

Брати?

Владімір Путін пише, що Росія та Україна – брати, один народ. Справді? Я, як і мільйони українців, без перекладу розумію розмову росіянина, білоруса, болгарина, поляка, серба, хорвата, чеха, словака. А за десятки років, при Союзі чи вже тепер, коли Україна та Росія окремі, незалежні, спілкуючись з росіянами з Росії, неодмінно чую: «Пожалуйста, говорите по-русски, а то я вас не понимаю». Як можна не розуміти свого брата? Та тому що ніколи не було ніякого братання, братерства. Був тільки «тіпа старший брат» – царська, більшовицька Росія, Імперія. Україна, українці в ній ніхто. Статисти, прислужники, другий сорт. Путін будь-що хоче відновити СРСР-2. Його армія окупувала для цього Абхазію та Південну Осетію в Грузії, Придністров’я в Молдові, Крим та Донбас в Україні. Росія підім’яла під себе Білорусь. Через військові бази контролює Вірменію, Таджикистан. Але без України ця його імперія – на глиняних ніжках.

Путін пустив у хід історію. Свою. Російську. Неправдиву. Тенденційну. На жаль, йому досі підспівують багато закарпатських істориків й так званих літописців. Дивно, як наші доморощені і дотепер шалено нападають на діячів проголошеної 1939-го в Хусті незалежної Карпатської України, зокрема на її Президента Августина Волошина. Хоча мали би пишатися цією однією з небагатьох сторінок українського державотворення в Закарпатті. Злагодженим хором, оркестром піддають анафемі лідерів ОУН-УПА – Степана Бандеру, Романа Шухевича, Ярослава Стецька, січові військові формування, проголошену влітку 1941-го у Львові Українську державу. Сиплять словами – «зрадники», «вороги», «фашисти», «прислужники Гітлера». Так само і про Августина Волошина…

Шановні закарпатські писаки, повім вам прямо. Ті сотні тисяч мужів боролися передусім за вільну Україну, вони гадали, що Німеччина їм допоможе, як підсобила Словаччині, Румунії. А коли їхню мрію, наміри Рейх розтоптав, затято боролися проти німців та совєтів, а зі спецпідрозділами МГБ вели бої аж до 1953 року. Й це дотепер найбільше бісить Кремль.

А що буде, кіть дослідники історії, всі мешканці Західної України почнуть закарпатців називати «фашистами». Є для цього формальні підстави? Так. У 1941-45 роках Угорщина, яка тоді владарювала в Підкарпатській Русі, як союзник Німеччини, примусово-добровільно призвала до свого війська багато тисяч закарпатців. Вони воювали на Східному фронті. Вбивали й українців. А українці підкарпатців. Тому, перш ніж вішати ярлики борцям за Незалежну Україну, помізкуйте трішки.

Ще про війну. Першу світову

У своїй статті Владімір Путін навів тези про Європу, яка давно у Карпатах зводила стіну проти Росії. Ці постулати червоною лінією проходять в опусах і низки закарпатських істориків. Так ніби Москва і їм дає вказівки. Скажімо, продовжують писати про концтабори в Австрії для православних русинів. На їхню думку, модель цих таборів перейняв Гітлер під час Другої світової війни. У Першій світовій у ворогуючих арміях воювали: царської Росії – один мільйон українців, Австро-Угорської імперії – 500 тисяч українців. Брат проти брата. Сотні тисяч загиблих українців. За чужі їм імперії.

Режим Австро-Угорської імперії з 1914-го по 1917 роки спровадив до концтабору «Талергоф», що біля міста Грац (Австрія), 20 тисяч звинувачених у симпатіях до Росії православних русинів, лемків Підкарпатської Русі, Галичини, Буковини, Польщі. Половину з них померло, страчено. У Закарпатті пора встановити пам’ятник полеглим у «Талергофі» землякам. Такі монументи вже відкрито у Галичі, Львові. Багато хто з дослідників минувшини хоче заплющити очі на те, що у роки Першої світової війни підкарпатці-закарпатці, буковинці, прикарпатці, галичани під прапором цісаря Австро-Угорського воювали проти військ російського імператора. У ворогуючих арміях українці стріляли в українців.

«Русскій мір» і війна

Росія, Москва, створений за указом Владіміра Путіна фонд «Русский мир» здійснюють інформаційну експансію, сіють сепаратистські настрої в Закарпатті через численні «центри російської культури» в близьких до нас Словаччині, Чехії. У Словаччині вони діють у Братиславі, Кошицях, Пряшеві. Там за участі закарпатців відбуваються конференції, концерти, презентації книжок москвофільського, антиукраїнського спрямування. Цими днями мені потрапила на очі книжка Міхаїла Дронова (Москва) «Русины Австрийской империи». В ній спогади 10-ти російських офіцерів, котрі згадують, як їх тепло, радісно, з квітами зустрічали русини Угорської Русі. Книжка подається як «Венгерский поход 1849 года». Просто такий собі похід. Про те, що це був каральний похід 100-тисячної російської армади під орудою фельдмарша, уродженця Полтави Івана Паскевича, яка допомогла австрійському цісареві знищити Угорську революцію, не наголошується.

У 2019 році московський фонд «Русский мир» видав книжку Андрєя Фатули «Русиния. Подкарпатская Русь. Закарпатье». Андрій Фатула народився 1946 року в закарпатському селі Вовкове. Живе в Москві. Очолює міжрегіональну громадську організацію «Объединение русинов России». Свій опус презентував у російському культурному центрі в Пряшеві (Словаччина). На презентації, за твердженням автора, була й делегація Закарпаття. В книжці стверджується, що русинам завжди найближчими, найріднішими були росіяни Росії. А Європа – ворог. І Галичина також. Звідси постійні заклики Фатули: закарпатці мають всім серцем горнутися до путінської Росії.

Ось уривок цієї «історії за Фатулою»: «Читателю небезинтересно будет узнать, что концепция «Украины» как противостоящей России общности зародилась в границах извечного соперника Российской империи-Австро-Венгрии. Хорошо известно, что лидеры националистических организаций ОУН-УПА, запрещённых в России, С. Бандера и Р. Шухевич родились в Австро-Венгрии. В противовес украинской русофобии русинство признаёт свою изначальную «русскость». Именно этим народ становится неудобен тем, кто привык видеть в России своего главного даже не соперника, а именно врага. …Галичане выступали и в роли основных доносчиков на русинов. В книге цитируются свидетельства бывшего узника Талергофа и очевидца тех трагических событий В. Р. Ваврика: «Наши братья, отрёкшиеся от Руси, стали не только прислужниками Габсбургов, но и подлейшими доносчиками и даже палачами родного народа». Уже в 1920-х годах председатель Русской народной партии Словакии доктор К. Мачик писал, и его слова приведены в книге: «Австрии было невыгодно русское самосознание в Галиции, и вот австрийское правительство рука об руку с польской шляхтой старается создать из русского населения Восточной Галиции особый, отличный от русского, народ с отдельной культурой и особым языком». Разумеется, русины здесь были неуместны, поскольку рассматривали Россию в качестве своего союзника и покровителя».

Висновки робіть самі.

На часі

Українські історики повинні спростовувати всю цю російську великодержавну історичну «археологію». Повернення України до Росії неможливе, бо як то добровільно причалапати до концтабору, з якого вдалося вирватися? На фронтах Першої світової війни траплялися братання між ворогуючими вояками – українцями, росіянами. Тоді думали, що все-таки брати. Так мізкували галичани у вересні 1939-го та закарпатці восени 1944-го, зустрічаючи Червону армію. Радянський Союз цю братерську ілюзію розвіяв. А нинішня російсько-українська війна на сході України поставила крапку. Там, в окропах не зафіксовано жодного братання. Який із загарбника і вбивці брат?

Гріш ціна тій путінській письмацькій блекоті. А у відповідь на його зазіхання треба найперше зміцнювати Українське військо. І добровольчі батальйони.